Про непомірне і сумнівне збагачення народного депутата Романа Заставного гуде увесь Тернопіль, а інші ЗМІ чомусь мовчать. Проте не мовчать ті люди, яким не всерівно, що буде в майбутньому з нашим містом і тим більше, з тернопільською молоддю. Заслужений діяч мистецтв, відомий український письменник Богдан Мельничук обурений тим, в яке відхоже туалетне місце перетворюється центр Тернополя завдяки “а-ля” ресторанам, а насправді – молодіжним наливайкам і випивайкам, які належать сім’ї Заставного.
“Жадібність колишнього мера Тернополя не може не вражати: «Файне місто», «Клуб Файного», «Jan Amor», «Пасаж Адлера 13», «На небі», а приміщення, де була ресторація «Золотий дукат», вигідно віддали в суборенду…
У цих пивно-харчувальних закладах у самому центрі міста з «легкої руки» татуся, який «пригрів», а точніше, ймовірно, купив собі місце «дупатата» у Верховній Раді, бізнесують його сини — у час, коли їхні ровесники захищають на Сході України нашу державу від московського агресора.
Мимоволі напрошується паралель із п’єсою «Сто тисяч» класика І. Карпенка-Карого: «Їдеш день — чия земля? Калитчина; їдеш два — чия земля? Калитчина; їдеш три — чия земля? Калитчина… Диханіє спирає…» Так і тут: ідеш центром міста — чий заклад? Заставного. Поруч ще один. Чий? Теж Заставного. І т.д. А тепер екс-мер вирішив ще більше зміцнити свої бізнесові позиції. Через сесію міської ради. На щастя, депутати не погодилися і не проголосували за «прихватизацію» імені Заставного. Поки що… Бо хтозна, чи гроші не зроблять свою брудну справу? Тим більше, що для цієї сімейки тернополяни — не що інше, як пігмеї з того ж таки «файного міста». Двоногий матеріал, з якого треба викачувати «бабло». Зрештою, вони і не приховують того, за кого нас мають.
Підтвердженням цьому — хоча б інтерв’ю Петра Заставного, сина екс-мера, «У медовий місяць — на скутері на Балі», яке газета «RIAплюс» опублікувала 17 вересня ц.р.
Виявляється, герой розповіді хотів освідчитися коханій у Римі. Не вийшло. «Дотягнув усе до Парижа». А після весілля «плануємо полетіти в Індонезію на о. Балі. Обожнюємо взяти скутер і досліджувати територію, як справжні місцеві…» Оце розмах! Оце рівень! Куди вам, прості смертні… Пийте, їжте і розважайтеся тутечки. У «файному місті».
До речі, трапилося так, що тоді ж, як «RIAплюс», у кіоску була київська «Интересная газета». У ній натрапив на ось таку інформацію: «В серпні 1991 р.
13 чиновників, звинувачених у корупції, були страчені на стадіоні м. Куньмін (Китай) на очах 10 тис. глядачів, які спеціально прибули подивитися на це видовище. Крім того, репортажі про страту продемонструвало національне телебачення країни… Під страхом страти перебувають у Китаї і великі бізнесмени — місцеві олігархи. Кілька років тому до смертної кари була засуджена наймолодша у країні мільйонерка У Ін. Суд середньої інстанції міста Цзіньхуа визнав 28-річну бізнесвумен винною в отриманні обманним шляхом 384 мільйонів юанів (56 млн. доларів)…»
Боронь, Боже, я не за те, щоб таку чи схожу практику офіційно впроваджували у нас на державному рівні. Але хтозна, до яких методів боротьби з олігархами може вдатися зубожілий до краю і доведений до відчаю народ. Особливо — вимучені та нескорені учасники російсько-української війни, йдучи з порушеною психікою вулицею вечірнього «файного» міста і спостерігаючи, що діється в ситорозважальних закладах Заставного у той час, коли на Сході гримлять вибухи та постріли і гинуть їхні побратими…”
Богдан Мельничук, письменник, почесний громадянин Тернополя, заслужений діяч мистецтв України
Худобиськи які