У 18 років Андрій вперше закохався : до болю в грудях, до запаморочення в голові, до безсонних ночей. Надійка була янголом з тендінтним станом і дитячим обличчям, її смарагдово-зелені очі тривожили серце і полонили душу. Він млів від її посмішки і страждав, якщо вона плакала. А туга і біль були для неї постійними супутниками. Мати померла, коли дівчинці виповнилося 7 років..
Згодом батько одружився вдруге. Але мачуха не стала близькою. І батько запив. Почалися сімейні сварки та скандали. Донька стала для батьків мішенню щоденних знущань. Андрієві це нагадувало відому з дитинства історію про попелюшку. Та кінець був зовсім не казковим. Після чергового синця на її обличчі він не витерпів. Злість, відчай, кохання, привели хлопця до Надійкиної квартири. Батьки, як завжди, були п’яні. Андрій просив не мучити доньку, благав відпустити ... Тато дівчини лаючись кинувся до них. Юнак встав поміж ним та донькою. А далі почався жах. Хлопець втратив контроль над собою. Чоловіки зчепилися, покотилися по долівці, колошматячи один-одного. Андрій бачив перед собою ненависного ворога, котрий робив боляче і завдавав страждань тій, хто для нього був сенсом життя ...
Хлопця відірвали від вже недихаючого тіла міліціонери, котрих викликали сусіди ... Суд виніс вирок - 7 років позбавлення волі. Та він ані хвилини не шкодував про вчинене. Мучило інше - Надя, внаслідок нервового зриву, потрапила до лікарні. Що творилося з ним - передати неможливо. Андрій писав листи, але відповідей не було. Він не знав де дівчина і що з нею. Ця мука продовжувалася більше року. А потім прийшла звістка від його матері. Вона розповіла, що Надя повернулася у місто. З дитиною. Продала квартиру і поїхала до своєї бабусі у село. І ніхто не знає де вона була весь цей час ...
Життя для хлопця скінчилося. Почалося пекло душі. Андрій написав листа, в якому прокляв і її, і себе. Двічі різав вени. Лікарі рятували. Він не хотів жити, та це було їхнім обов'язком. Змирився. А потім виникло хворбливо-нав’язливе бажання - подивитися ще хоча б раз у її очі. Ним і жив до звільнення.
... Село зустріло його осіннім злим дощем. Підходячи до старенької хатини, Андрій боявся. Боявся побачити її. Боявся себе. Тюрма зробила його запальним і неврівноваженим. Надійкина зрада викликала в ньому колись жадобу помсти. Згодом це почуття притупилося. Та ось тепер, за декілька хвилин до зустрічі з нею, спалахнуло з новою, лякаючою його силою. Насилу втамувавши люту збудженість, відчинив хвіртку. На подвір'ї .метушилася бабуся, заганяючи гусей до стайні. Він окликнув її:
- Добрий день вам! Я можу побачити Надю?
- Старенька примружила сліпкуваті очі і гукнула:
- Надійко! А йди но сюди, доню! Тут тебе питають. А ви хто ?
Андрій на мить розгубився, не знаючи, що відповісти на це просте запитання. Та відчинилися двері і на порозі Уявився хлопчик, а за ним Надя. Але він вже не розумів і не бачив нічого, бо прямо на нього з острахом і цікавістю водночас, дивився ... семирічний він сам. Кров здогадкою вдарила в голову і, болісно крикнувши , чоловік, мов підкошений, повалився на мокру землю ...
Потім вони втрьох сиділи до пізньої ночі. І то плакали, то сміялися ... Надя не зрадила його, а кохала і чекала усі ці роки. У лікарні, куди вона потрапила після руду над ним, у неї народився син. Його син. Та їх обох забрали до столиці, під опіку більш досвідчених лікарів, тому що у дитини виявили важку хворобу серця.
Коли малому виповнилося шість місяців, вони повернулися додому. Надя не хотіла нікому і нічого пояснювати, чекала па нього. А він написав того страшного листа. І вона злякалася. Злякалася, що він не повірить їй. Як не повірила його мати, коли Надя, приїхавши з лікарні, прийшла до неї спитати адресу тюрми, в якій він знаходився. І з криками вигнала дівчину за поріг. Дитині потрібен був спокій і вони переїхали до села, де повітря свіжіше і люди привітніші...
З того часу минуло чотири роки. У Андрія та Наді вже підростає маленька Надійка. Та кожного дня, коли цей чоловік прокидається з ранку і бачить свого сина, він плаче від щастя і дякує Богові за те, що все це не сон.
Віталій Гнатюк
Худобиськи які