Доля привела Майкла в Україну, хоча вдома, на своїй батьківщині, він мав все, чого може прагнути людина: жив у безтурботно-багатій Канаді; працював у солідній процвітаючій торговельній компанії; снідати полюбляв на терасі власного розкішного особняка. У нього було все —окрім кохання...
Коли президент компанії підбирав кандидатуру на посаду керівника представництва фірми у далекій Україні, вибір впав на Майкла: батьки родом з України, володіє мовою, молодий, амбітний, талановитий бізнесмен. І він не відмовився.Якась невідома сила тягнула його на землю предків.
Міжконтинентальний повітряний лайнер за лічені години перевіз Майкла з Торонто до Варшави. Звідти автомобілем компанії поїхав у Львів, де планував розташувати головний офіс представництва. За кількамісяців життя стало звичним. Він полюбив нову країну, зрозумів її народ, проникнувся їхніми проблемами. Почало боліти серце за цю багатостраждальну землю. За ту бідність та безвихідь, що бачив навколо. Захоплювався місцевими жінками, які не зважаючина життєві проблеми, завжди залишалися вродливими, милими і ніжними.
Наприкінці літа він поїхав у справах до Чернівців. Сидів на задньому сидінні й вивчав якісь документи.
— Шеф, яблук не бажаєте. А то он люди повз дорогу відрами продають? - запитав водій.
— Справдізупини. Заодно води поп'ємо, — погодився Майкл.
Коли автомобіль зупинився біля табуретки з відром, наповненим соковитими яблуками, Майкл зайшов на невелике чепурне подвір'я і попрямував до криниці. Назустріч йому із саду вийшла дівчина у простому квітчастому платтячку, босонога, з розбурханими золотаво-пшеничними косами, котрі при пливучій ході хвилями губилися ледь не біля землі. Майкл на мить заплющив очі, але неймовірно-вродливе марево не щезло. Навпаки, крізь шелест листя до нього долинув її голос. Неземний, янгольський, заворожуючий...
— Ви хочете яблук чи водички попити? —привітно спитала дівчина.
Майкл розгубився. І... злякався. Він дивився у її ставково-блакитні очі і розумів, що ось — ВОНА! Усвідомлював, що на його життєвій стежині зустрічалися і більш прекрасні жінки. Та цю босоногу красуню, напевне, послав йому Господь. І весь навколишній світ перестав для нього існувати.
— Я —Майкл! І я, мабуть, збожеволів, —приголомшено промовив він. - А ви?Ви —хто?
— Мар'яна. Я живу тут, он у цій хатині. З матір'ю, — дівчина з острахом і водночас зацікавлено дивилася на дивного незнайомця,і якесь невідоме їй досі почуття теплом розливалося по всьому тілі...
За тиждень Майкл знову повернувся у це село. Говорив з її матір'ю, переконував, благав:
— Я бачив вашу доньку тільки раз. Я старший від неї на дванадцять років. І я розумію —для вас це несподіванка, навіть дико — але я покохав Мар'яну. Я не можу без неї жити. Я заберу вас звідси і зроблю життя вашої доньки щасливим...
Ввечері вони сиділи у садочку на дерев'яній лаві,і Мар'яна розповідала Майклові про своє життя. Про те, що кілька років тому мати поховала чоловіка і двох синів, котрі загинули у жахливій пожежі. І вона ніколи не покине землю, що прийняла на вічнийспочинок найрідніших для неї людей. А вона, Мар'яна, не залишить матір одну. Просто не зможе цього зробити. Його ж, Майкла, вона любить. Покохала у першу ж хвилину їхньої зустрічі. Вона сама не вірить у те, що відбувається з нею. І лякається цього. Але це —правда...
Майкл залишився в Україні. Коли вони вінчалися з Мар'яною у невеличкій сільській церкві, його батько плакав від щастя за сина, обіймаючи приголомшену цими неймовірнимиподіями матір своєї невістки.
Сьогодні Мар'янині дні наповнені коханням і турботами. А для Майкла найщасливішими є хвилини, коли йому на коліна залізають трирічні непосиди-двійнята, Маринка й Мишко, і, шепелявлячи, вимагають розповісти їм казку про те, як один багатий дядько із далекої країни знайшов свою омріяну долю серед квітучих садів чарівної України...