Щоденні дива поряд з нами
Ось так ідеш додому з роботи втомлена, після спілкування з великою кількістю людей, після отримання не зовсім приємних новин і думаєш тільки про те, аби випити горнятко чаю. Стоїш на зупинці і пропускаєш переповнений тролейбус, а так хочеться пошвидше додому. Озираєшся - і тут старенька бабуся вкутує в домашнє одіяльце собаку дворянської породи. І так лагідно примовляє: "Відпочивай маленька. Завтра зварю тобі щось смачне і знову прийду. Ти головне грійся під одіялом".
Виявляється, що ця постарша жінка уже тривалий час щовечора так "заколисує" свою постійну підопічну - немолоду дворову собаку, яка в звязку з віком вже не може багато і довго бігати. Хвостата подруга слухняно закриває оченята і засинає, вона з трепетом слухає голос тієї жінки і ховає носа під ковдру. І лише цю бабусю вона допускає до себе. За розповіддю жінки, якось вона прихворіла і попросила доньку піти вкрити ковдрою собаку, то та не підпустила її до себе.
"Ви ж розумієте, вона як дитина. Чекає, сумує, радіє! Як же ж я можу не приходити сюди щовечора, а вранці несу щось їсти. Так і я маю стимул зайвий раз вийти на вулицю", - роповіла жінка.
Старенька ще пару разів погладила собаку і поволі почалапала додому. А хвостата подруга залишилася під теплою ковдрою на людній зупинці. Вона тихо спостерігала за людьми, що кудись поспішали.
І ось такі моменти додають оптимізму, віри в диво і людей.
