Неділя, 11 грудня 2016, 17:48
“Ви собі як хочете, а я більше не п’ю. Ні, не тому, що алкоголь подорожчав. Тут як у старому анекдоті – це не я буду менше пити, це ви будете менше їсти.
Не п’ю тому, що зі мною вчора трапилася жахлива історія. Але не буду тримати інтригу, розповім, як усе було.
Вирішив учора проїхатися тролейбусом. Мені це не властиво – переважно ходжу пішки. Але у зв’язку з тим, що в міській раді надумалися зробити ковзанку не лише на Театральній площі, а й по всьому місту, то я й подумав, що варто поберегти верхні і нижні кінцівки від усіляких травм-переломів. І довірив тролейбусу доставити моє тіло з точки А у точку Б.
Заходжу оце. Шукаю у кишенях дві гривні. А сам оком по салону кидаю – може є де вільне місце. Місця вільного не бачу. Але бачу знайоме обличчя. Не скажу, що впізнав одразу – не настільки вже й знайоме. Але точно знаю, що десь бачив. Я трішки у засіках пам’яті пошукав і згадав таки – це ж Барна Степан Степанович. Так, так, саме він – голова Тернопільської ОДА.
Ого, думаю, щось я пропустив. Чи то вибори якісь на носі, чи то десь угорі нарешті зауважили, що в області нашій зарплати найнижчі.
Але тут помічаю поруч ще одне знайоме обличчя. Тут довелося у засіках пам’яті шукати довше. І знайшов – Віктор Овчарук, голова Тернопільської обласної ради. Але і це ще не все. Так, так, повірити у таке важко, але я ще одного упізнав. З цим було легше – останніми днями я бачив стільки його фотографій з шуфлею, що ідентифікував без проблем – Сергій Надал, міський голова Тернополя.
Не скажу, що по шкірі побігли мурашки і волосся на голові піднялося, але кілька краплин поту поміж лопаток таки прокотилося. Але коли я побачив, що квитки у них перевіряє сам прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, мені справді стало зле.
Стою, повіками кліпаю, довгими віями щоки лоскочу, а по щоках тих сльози котяться. Скупі такі, чоловічі. І ноги підгинатися почали. У мене, не у Гройсмана.
Усе, думаю, прощавай Новий рік і Різдво прощавай – білочка прийшла швидше. Я з тролейбуса вийшов, шапку зняв, щоб голову трішки провітрити-охолодити. Походив трішки туди-сюди. Слизько, скажу я вам. Але що там якась ожеледиця, проти тієї страшної картини, яку тільки що власними очима спостерігав.
Походив, походив, і вирішив повернутися додому. А навіщо через дурну голову дурно ноги мучити? У тролейбус вже не наважився. Маршруткою вирішив. Якось поміж люди таки впхався. Маршрутка уже рушати зібратися, аж тут забігає у салон все той же Гройсман.
Я від вас нічого приховувати не буду. Я кулак зубами стиснув, щоб не закричати. У вікно виглянув, а там Барна, Овчарук, Надал і ще якісь хлопи, яких я не знаю і знати не хочу, у ту ж маршрутку сідати планують…
Я очі заплющив, до десяти порахував, розплющую – нема ніякого Гройсмана у салоні. І всіх інших нема. Додому я таки доїхав. До лікаря не пішов. А що йому скажу? Що я таких людей у тролейбусі бачив і що прем’єр-міністр переповненою тернопільською маршруткою їздить? Ви ж розумієте, куди мене одразу відправлять. Але з алкоголем усе – більше жодного грама. І вам раджу – не пийте. А то раптом і ви щось таке побачите…”
Марко КЛЕВЕЦЬ
Джерело: Про.те
Худобиськи які
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису