Середа, 04 липня 2018, 12:22
З Володимиром Погорецьким, членом двох творчих спілок та головним редактором Всеукраїнського журналу «Золота Пектораль», який видається у Чорткові, ми знайомі вже сто років. Ну, про сто я сказав жартома, бо ми з ним, Богу дякувати, лише п’ять десятків «з гачечком» прожили, але по-справжньому ми стали приятелями ще з часів спільної праці у редакції газети «Голос народу», куди я тільки-но влаштувався на роботу, а Володя вже там був, як мовиться, акулою пера у журналістиці та письменництві.
Володимир Погорецький – колишній “афганець”, інвалід війни, щиросердечна та добродушна людина. Тоді (тепер також) у мене мало зосталося друзів з якими можна було викурити кілька сигарок, випити горнятко кави і просто поспілкуватися навіть про сокровенне. Володя став саме таким приятелем та колегою з яким ми обговорювали будь-які питання буденного життя.
Не можу вгадати коли у Володимира визріла ідея створити журнал «Золота Пектораль». Але те, що вже більше року він буквально світився цією ідеєю – факт незаперечний. До його редакційного кабінету майже щодня навідувалися освітяни, початківці у поезії та прозі, окремі представники місцевої інтелігенції. Володя працював над книжкою «Обпалені війною» на замовлення Тернопільської ОДА, писав власні добірки прозових та поетичних творів, а також газетні матеріали. Відверто кажучи, я дивувався як він оце все встигає. Але ж встигав: і книжки виходили вчасно, і газета також. То була важка праця. І Володимир змушений був визначитися: або він продовжує трудитися у царині журналістики, або ж упряжеться в ярмо робити літературно-мистецький та громадсько-публіцистичний журнал. Він вибрав останнє.
Видати журнал – доволі не проста справа. Насамперед, треба було заінтригувати й зацікавити у його виданні таких маститих митців сучасної української літератури як Михайла Слабошпицького, Тараса Федюка, Євгена Барана, Маріанну Кияновську, Бориса Щавурського, Мирослава Дочинця, Теодозію Зарівну, Василя Слапчука, Ганну Осадко, Валодимира Лиса, Ігоря Павлюка, Степана Процюка та інших. Наступне – це організація редакційного процесу, що включає в себе залучення авторів, опрацювання та редагування творів, комп’ютерна верста і дизайн, друк видання. Однак найважливішим чинником для редактора стало питання фінансової підтримки видання. Коли відбулася презентація першого числа журналу в Чорткові, представники місцевої влади тішилися знаменною подією, проте за 10 років існування журналу високопосадовці міської та районної ради не захотіли виділити на потреби журналу жодної копійки. Відтак, видання існувало за кошти меценатів та самовідданої, безкорисливої, натхненої праці Володимира Погорецького. Єдиним тривалим спонсором журналу був Іван Матієшин (на жаль, помер у 2013 році), академік Української нафтогазової академії, відомий благодійник та політичний діяч, якого Володя дотепер згадує добрим словом. Чимдалі стає очевиднішим, що теперішній політикум такі галузі як мистецтво, культура та література загалом не цікавлять зовсім. І не лише політикум. У деградуючому суспільстві стрімко зникає прошарок інтелігенції, яка б мала бути рушійною силою у просвітництві та водночас важелем впливу на владу.
Яка роль інтелігенції, наприклад, у Чорткові? За часів каденції у Чортківській міській раді міських голів Михайла Вербіцького та Ігоря Билиці у холі адміністративного приміщення мерії містився культурно-просвітницький центр – книгарня, де кожний міг ознайомитися із новими літературними творами, придбати цікаву довідкову чи художню книжку, поспілкуватися з відомими особистостями Чортківщини та України в цілому. До речі, на це “повітря в міській раді” Володимир Погорецький обміняв однокімнатну квартиру. У жовтні 2015 року міським головою у Чорткові став Володимир Шматько. Невдовзі після своєї «інавгурації» він очистив хол адміністративного приміщення міської ради від «непотребу» (культурно-просвітницького центру) та «переселив» його… у коридор загального приміщення військкомату, де з одного боку прихистив редакцію міської газети «Чортківський вісник», а з іншого – районне товариство глухих. На той час Володимир Погорецький вже зареєстрував у книжковій палаті України ВИДАВНИЦТВО «ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ», основною метою якого є видавництво книжок. Тобто у провінційному місті знов відбулася знакова подія. Бо далеко не кожне місто може похизуватися видавництвом. Але чи спало на думку молодому та амбітному міському голові, що готувати до друку книгу в коридорі – просто неможливо? Мабуть, що не спало, бо ніяких зрушень відтіль досі не сталося. Володимир Погорецький, з початку 2018 року, вже видав 10 (!) книжок. Запитаєте, де видав? Вдома. Там у нього творча майстерня, солідна бібліотека, приймальня для гостей, видавництво та гостинна…
Чи зреагувала чортківська інтелігенція на вищезазначений вчинок міського голови? Зреагувала. Як? А ось так – тишком-нишком поміж собою погомоніли-посердилися і розійшлися. Пан Шматько голосу інтелігенції не почув, зробив висновок, що йому за це нічого не буде, і відмахнувся від чортківського письменника та видавця остаточно. А в Чорткові, до речі, минулого року мав відбутися літературно-мистецький фестиваль «СлОвія», книжкова толока, урочистості з нагоди святкування 10-річчя журналу. Це цікаве просвітницьке дійство, яке раніше збирало у місті чималу кількість людей різного віку. У 2017 році до Чорткова відомі письменники не приїхали. На превеликий жаль, ніхто не це не звернув уваги. Зате, коли у нас цьогоріч три дні поспіль відзначали Чортківську офензиву і триденний День молоді, то народу у центрі зібралося тьма-тьмуща. Бо там було видовище, спиртне і шашлики. Гадаю, що подальші коментарі з цього приводу зайві.
Взагалі-то я не мав наміру писати ось так – обширно. Хотів повідомити, що у Чорткові є громадські організація і товариство «Золота Пектораль», журнал із такою ж назвою та видавництво. Володимир Погорецький одноосібно є головою товариства, головним редактором журналу, директором видавництва і власником новинного й культурологічного сайту. Диву дивуєшся як йому це вдається. Працює до знемоги, виснаження, депресії… Багато разів казав, що полишить це “гибле діло”. Але ж ні, не кинув. Не може кинути ні літератури, ні цигарок. Хоча останнє дійсно вельми шкідливе.
Здоров’я та наснаги тобі, мій друже! Відмови від паління в тому числі.
Михайло Опиханий
Худобиськи які