Понеділок, 12 жовтня 2020, 13:38
У 2011 році у Тернополі була створена Алея зірок для видатних тернополян, які своєю працею та досягненнями прославили наше місто. Щороку, як пише Про все, там з’являються нові зірки. Тепер їх налічується аж тридцять одна. Такої честі удостоєні:
– Ігор Пелих, Григорій Бурбеза, Василь Ярмуш, Любомира Бойцун, Леся Романчук, Василь Бурма, Степан Галябарда, Борис Демків, Олександр Смик – це журналісти, письменники, поети;
– Ізидор Доскоч, В’ячеслав Хім’як, Богдан Хаварівський, Мирослав Коцюлим, Андрій Підлужний, Михайло Форгель, Анатолій Горчинський, Сергій Притула, Орест Савка – артисти, театральні діячі, освітяни;
– Віра і Дмитро Стецько, Казимир Сікорський, Іван Марчук, Ігор Герета, Євген і Тамара Удіни – мистецтвознавці, художники, скульптори;
– Андрій Пушкар, Олена Підгрушна – спортсмени.
Крім того, на згаданій алеї установлені безіменні зірки: волонтерська, воїнів АТО, добровольців АТО, до 150-річчя Всеукраїнського товариства імені Тараса Шевченка, з нагоди 30-річчя громадської організації товариства «Вертеп», медичної спільноти Тернополя.
Як бачите, серед зіркових тернополян найбільше бійців ідеологічного фронту. Деякі з них засвітилися ще в радянські часи, коли обіймали керівні посади, були удостоєні почесних звань і членства в Комуністичній партії Радянського Союзу (КПРС). Допускаю, що у творчих біографіях окремих таких старожилів можна знайти сліди співробітництва з органами радянського КДБ. До речі, в ті часи значна частина радянської інтелігенції працювала на органи державної безпеки. Комуністи мали обов’язок і без вербування доносити на так званих ворогів народу – але в партійні органи.
Чи було перебування в лавах КПРС видатним досягненням і чи варто прославляти колишніх комуністів?
Один із засновників Національної академії наук України Володимир Вернадський ще в 1939 році записав у своєму щоденнику: «Усі покидьки йдуть у партію». Йшлося про Всесоюзну Комуністичну партію більшовиків, потім перейменовану в КПРС. Нині з таким висновком готові погодитися не всі українці. Передовсім – колишні активні комуністи та їхні нащадки. Вони досі вважають, що згодом КПРС поповнилася порядними людьми і ця політична сила перетворилася на розум, честь і совість тодішньої епохи. Проте їхні переконання суперечать положенням Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», прийнято-го 9 квітня 2015 року. Вказаним законом комуністична влада в Україні 1917-1991 років визнана злочинною і прирівняна до гітлерівської. Однак окремі колишні комуністи досі залишаються в зеніті слави.
Автор не має наміру ставити під сумнів професійні успіхи зіркових тернополян, але вважає, що їх треба оцінювати через призму моралі. Що не кажіть, а моральні критерії таки важливіші.
Дивна ситуація склалася у Старому парку Тернополя, де розташована Алея слави. Там на гранітних постаментах установлені погруддя Анатолія Живова, Григорія Танцорова й інших російських вояків, які загинули в боях за Тернопіль. Вони визнані почесними громадянами нашого «файного» міста, на їх честь тут названі вулиці. Це виглядає трохи нелогічно.
Для галичан як німці, так і росіяни під час Другої Світової війни були окупантами, а не визволителями. Комуністична влада у ставленні до нашого місцевого населення нічим не була кращою від гітлерівської. З того часу минуло понад 75 років. Проте одних ми чомусь досі славимо, а інших вважаємо ворогами?
Порушені в цій статті питання адресовані також місцевій владі, яка вважає себе дуже патріотичною.
Орест ЗВАРИЧ.
Худобиськи які