Неділя, 26 січня 2025, 12:24
На тлі нещодавніх заяв Андрія Єрмака про те, що "ми боремося з диктатурою, а Україна є демократичною державою", спостерігається цікаве явище: свавільна силова мобілізація ("бусифікація") стала чи не головним проявом цієї самої "демократії". І частина суспільства, перебуваючи в тилу, підтримує таку практику, виправдовуючи її навіть всупереч законним процедурам призову.
Це можна вважати одним із проявів деградації суспільства, де правова культура поступається місцем толерантності до порушень і свавілля.
Люди більше не розглядають інших як особистостей, чиє життя має цінність, а радше як ресурс, який можна використати на благо держави.
Поки хлопці на передовій благають про допомогу, збираючи гроші на автівки, дрони, тепловізори та аптечки тощо, частина тилу обговорює, як краще "закрити план" мобілізації.
І, схоже, гасло "турбота про народ" має зовсім інше трактування у владних кабінетах.
Адже куди важливіше витратити кошти на щось глобальне — наприклад, на енергоблоки з країни-агресора, ніж забезпечити армію всім необхідним.
Що ми маємо:
1. Відсутність правової культури. Закони існують лише для паперу, бо свавільні дії ТЦК та поліції більше нагадують диктаторські практики, ніж правову демократію.
2. Розрив між тилом і фронтом. Тил перетворюється на зону комфорту для обраних, де обговорюють, хто має йти на передову, а хто "занадто важливий" для цього.
3. Примус замість відповідальності. Свідома мобілізація та добровільність поступаються місцем бусові, повістці й примусові. Бо навіщо надихати суспільство, якщо можна просто зловити?
4. Байдужість до втрат. Життя солдата перетворюється на статистику. Головне — заповнити звітність, а те, що десь бракує автівок чи аптечок тощо, — "не на часі".
5. Безкарність силових структур. Суспільство, підтримуючи свавілля, фактично сприяє посиленню впливу тих, хто діє поза межами закону.
Це все виглядає досить іронічно на тлі слів про боротьбу з диктатурою. Бо, як бачимо, демократія в нас полягає в одному: "Ми будемо вирішувати, хто піде на фронт, а хто залишиться вдома.
Ми будемо вирішувати, куди підуть гроші, і що важливіше — тепловізори тощо чи енергоблоки.
А ваш обов’язок — мовчати й погоджуватись".
Чи це дійсно боротьба з диктатурою,? Чи, можливо, встановлення нової форми диктатури, тільки під іншими гаслами ?
Михайло Іваненко, громадський діяч, учасник бойових дій, доброволець з 2022 року
