Неділя, 25 січня 2026, 16:15
В Україні ветеранська політика дедалі частіше стає не простором захисту інтересів побратимів, а інструментом повернення старих управлінських кадрів до бюджетів і впливу.
Тернопільщина — показовий кейс цього процесу.
Останні місяці в регіоні активно просувається проєкт будівництва ветеранського простору в селі Петриків. Його подають як сучасний центр реабілітації, спорту та підтримки ветеранів. Але будь-який масштабний соціальний проєкт із землею, будівництвом і коштами потребує не віри, а аналізу контексту.
Хто формує ветеранську політику сьогодні
Однією з ключових фігур ветеранської інфраструктури області став Дмитро Харчук (якого вже в далекому 2020 року звільняли зі скандалом з однієї структури і ним були вже тоді незадоволені відомі у ветеранськокму середовищі тернополяни - прим.ТТ), нинішній керівник Ветеранський простір.
Саме ця комунальна установа виступає стороною в домовленостях, які відкривають шлях до будівельних робіт у Петрикові.
Політичний фон також очевидний: Харчук публічно підтвердив кумівство з головою Тернопільської ОВА — Тарас Пастух. Сам факт родинного зв’язку не є порушенням. Але в умовах бюджетних проєктів він різко підвищує вимоги до прозорості та публічного контролю.
Що показують публічні дописи
У власних публікаціях Харчук активно демонструє:
- фото із своїм кумом очільником ОВА;
- фото з міністрами та заступниками міністрів; зустрічі на «найвищому рівні»;
- схвальні оцінки людей далеких до реалій, чиновників і керівників відомств;
- риторику про «реальні зміни» і «підтримку держави».
Ці пости важливі не емоційно, а аналітично. Вони фіксують якісну зміну статусу. Якщо раніше в риториці домінувала критика системи («не працює», «не чують», «немає підтримки»), то тепер система раптово почала працювати.
Питання не в тому, що це погано.
Питання в іншому: що саме змінилося — правила гри чи доступ конкретної людини до кабінетів і бюджетів?
Коли покращення збігається з доступом
Аналітичний парадокс виглядає так: роками ветеранська сфера описувалася як неефективна; допомога — як забюрократизована; держава — як глуха до проблем.
Але після: отримання керівної посади в КУТОР; появи бюджетних інструментів; родинного доступу до обласної влади; — відбувається різкий перелом.
Не через зміну законодавства. Не через системну реформу. А через інституційний доступ.
У політичному аналізі це класичний маркер: змінилася не система — змінився статус суб’єкта в системі.
Чому 2020 рік має значення
Цей контекст неможливо ігнорувати. У 2020 році Дмитро Харчук уже очолював обласну ветеранську структуру. Тоді керівники кількох ветеранських організацій області публічно висловили недовіру його роботі.
У матеріалі сайту Тернополяни ТУТ (на момент нашої публікації та стаття за 2020 рік ще є) зафіксовано закиди щодо: відсутності системної роботи; ігнорування потреб побратимів; одноосібних рішень; проблем зі звітністю; надмірного піару; управлінських конфліктів.
Фіналом тієї історії стало усунення Харчука з посади. Це не інтерпретація, а документальний факт.
Що змінилося між 2020 і сьогодні
Тоді: не було комунальної установи; не було будівельних проєктів; не було мільйонних бюджетів; не було конкурсів і тристоронніх договорів.
Сьогодні:
є КУТОР з фінансуванням; є проєкт у Петриках; є земля, кошториси, підрядники; є активна піар-кампанія.
Тобто ризики зросли в рази, а разом з ними — і суспільна відповідальність.
Будівництво як зона підвищеної уваги
Будь-яке соціальне будівництво — це: кошторисні маніпуляції; коригування після старту; додаткові угоди; ручний відбір підрядників; розмиту відповідальність.
Коли ж будівництво поєднується з ветеранською тематикою, з’являється ще один чинник — моральний імунітет від критики. Саме він робить контроль особливо необхідним.
Ветеранська політика без оновлення
Ще одна системна проблема: відсутність нових людей.
У ветеранській політиці ми бачимо: тих самих осіб, що раніше були у владі або бізнесі; ті самі управлінські підходи; ті самі зв’язки.
Змінився лише статус — тепер це «ветеранські менеджери».
Такий формат формує закрите коло, де доступ до ресурсів мають не найактивніші побратими, а найбільш інтегровані в систему.
Питання, які не є звинуваченнями
Суспільство має право знати: хто формує кошторис будівництва в Петрикові; як обираються підрядники; які повноваження має КУТОР «Ветеранський простір»; чи існує незалежна наглядова рада з ветеранів; які механізми запобігання конфлікту інтересів застосовані; чи зроблені висновки з управлінських конфліктів 2020 року.
Це не атака.
Це — базові питання до будь-якого бюджетного проєкту.
Висновок
Будівництво ветеранського простору в с.Петрики може стати успішним соціальним проєктом. А може — прикладом того, як ветеранський бренд використовується для відновлення старої системи управління ресурсами.
Минуле Дмитра Харчука — не вирок. Але й не деталь, яку можна ігнорувати. Коли людина з таким бекграундом отримує доступ до бюджетів і будівництва, єдиним запобіжником стає прозорість, а не піар.
Бо ветерани заслуговують не на красиві фото з кабінетів, а на чесні рішення, відкриті кошториси і відповідальність.
Наша публікація на дану тему Нові щасливі обличчя "кумівської влади" на Тернопільщині
