Середа, 04 лютого 2026, 19:24
Останні місяці Facebook масово заповнений рекламою елітного житла на березі Тернопільського ставу.
Квартири з видом на воду, парк, “престиж”, ціна — $900–1100 за м², сотні лайків і черга охочих.
І тут варто чесно поставити питання: як громадська, рекреаційна та прибережна земля дійшла до такого статусу?
Відповідь є в документах.
У різні роки частина зелених і прибережних територій:
- виводилась із рекреаційного фонду;
- змінювала цільове призначення;
- передавалась не напряму забудовникам, а через “службові”, “соціальні” або квазідержавні механізми, зокрема — під потреби окремих категорій службовців.
Формально — усе виглядало законно.
Фактично — громада втрачала простір, а місто — зелені зони.
Далі — типовий сценарій:
1. рішення ради
2.передача через посередників
3. забудова
4. продаж на відкритому ринку як “елітного житла”.
Сьогодні вже ніхто не згадує: — що там мав бути парк
— що це була прибережна зона
— що ці землі належали всій громаді.
Сьогодні це просто: “вигідна інвестиція”, “краєвид на озеро”, “престижна локація”
І найгірше навіть не в забудовниках.
Вони працюють там, де їм дозволили.
Найгірше — у колективному мовчанні.
Коли роками кілька десятків людей намагались відстояти кожен метр зелених зон, більшість або мовчала, або сміялась.
А тепер та ж більшість ставить лайки під рекламою квартир на тому самому березі.
Це не “місто втратило парк”.
Це громада погодилась на продаж власного простору, по частинах, під правильними формулюваннями і з правильними рішеннями.
Тому маємо те, що маємо: — берег ставу як товар — парк як бонус до квадратних метрів — і місто, яке все важче назвати спільним простором, а не ринком.
