Нове на сайті:
Підозрюваних у нещодавньому жорсткому вбивстві у Тернополі триматимуть під вартою У Тернополі директор школи продає мотоцикл з правильною мотивацією (фотофакт) Винуватець загибелі подружжя таки сидітиме дев’ять з половиною років за ґратами Тернопільським оперативникам СБУ за минулий рік роботи прибавилося в рази Компанія «Креатор-Буд» стала переможцем у 2 номінаціях головної будівельної премії України IBUILD 2022 З Тернополя продовжують передавати автомобілі військовим Тиждень на Тернопільщині розпочався з дощів На Тернопільщині жінка дико і свідомо скалічила власну дитину У Тернополі адресна допомога на оплату комунальних послуг буде виплачуватись у грошовій формі Працівники міської ради та комунальних підприємств Тернополя вчергове придбали техніку та теплий одяг для наших героїв на передовій Тернополянин не зміг заробити на перепродажі культурних цінностей і розкаявся Теплий одяг воїнам з Тернополя 3100 комплектів зимової термобілизни передали для тернопільських захисників СБУ повідомила про підозру ректору Почаївської духовної семінарії УПЦ (МП) Чи можна захистити себе від домашнього насильства? На Тернопільщині за незаконне збагачення поліцейський може сяде за грати

«2% людей – думають, 3 % - думають, що думають. А 95% людей радше помруть, ані ж почнуть думати...»

На щастя, хоча б одна дитина вижила, але…

Халатність медиків все частіше примушує заду­матися. Адже в силу тих чи ін­ших обставин вони часто ставлять неправильний діагноз, а звідси і лікуван­ня, яке не призводить до одужання, а, навпаки - погіршує стан пацієнтів. 

Про злочини лікарів знають всі. Але всі мовчать  

Так, більшість спра­вжніх, совісних лікарів готові на самопожертви, не зважаючи на копійчані зарплатні, недостатність відповідного медичного обладнання, жалюгідність умов, до яких довела дер­жава, через що і страж­дають безвинні люди.

Але що робити, коли у медич­них закладах з'являються горе-лікарі, які на твоїх очах абсолютно байдуже ставляться до пацієнта, маніпулюють його жит­тям? Адже саме через таких горе-лікарів люди с­тають каліками на все життя. І, що найстрашніше, калічать дітей.

Нестерпно, коли  знаєш, хто це зробив, але не розумієш - за що? Знають про їхню вину й інші – правоохоронці, колеги-лікарі, та й, зрештою, самі батьки.

Знають, але мовчать і нічого не роблять для того, щоб притягти винуватців до відповідальності за смерть чи каліцтво дитини. Завжди спрацьовує „відмазка” - це зайвий клопіт, бо для цього потрібні гроші і час, яких у них немає. Так вже сталося, то нехай так і буде - Бог як дав, так і взяв, а до його діла немає чого нам, смертним, лізти.

Тим часом, ось такі горе-лікарі, й далі безкарно роблять свої страшні справи - свідомо прирікають вагітних жінок на й без того тяжкі муки при пологах, ганебно беруть гро­ші, які пацієнти простягнуть тремтячими руками, гадаючи, що після цієї подачки лікарі полегшать їхню участь.

Тра­гедія, коли наше життя псують некомпетентні лікарі. Коли, ще вчора абсолютно здорова вагітна жінка, сьо­годні дізнається, що дитя стане калікою, або й взагалі народилося мертвим, а лікарі лише розводять руками, мов­ляв, що вдіємо, непередбачувана травма під час пологів.   

Переламані хребти, ніжки, руки, пошкоджені голови - це не весь перелік тих, як вони називають, непередбачуваних травм, бо зі всієї сили просто таки виривають дітей із лона матері залізними щипцями й ще невідомо чим.

Чи спроможна жінка, яка довгих дев’ять місяців виношувала під серцем свою кровинку, рахуючи не лише тижні, а й дні, секунди, коли на світ з'явиться її дитя, усвідомити, що все втрачено і з лікарні вона йтиме одна, не пригортаючи до грудей ко­хану дитину. Що тоді від­чуває лікар, з вини якого до родини приходить таке непоправне горе?

Долю сімї скалічив лікар   

Саме  через  провину „лікаря” прийшла біда і до сім'ї Віталія та Ірини Синицьких (прізвище та імена змінені - прим.ред.) з Чорткова. Ірина очікувала народити двох   здорових близнят-хлопчиків, але доля, руками тих же «випадкових» лікарів, розпорядилася по-іншому.

На 32-му тижні ва­гітності на її тілі з'явилися незрозумілі плями, а подекуди і пухирці. За словами лікаря, їх спричинила гормональна мазь. Обстеживши свою па­цієнтку, лікар повідомив, що сер­цебиття малюків у нормі і... відпустив на вихідні додому. А десь через п'ять діб почалися перейми. Що насправді відбувалося за дверима родзали - сім'я й досьогодні не знає. Лікар лише повідомив, що стався прикрий випадок - один плід був вже мертвий, а інший у критич­ному стані.

Але є дещо важливіше за випадок - здоровий глузд, адже алергію та пос­пішні пологи викликав саме мертвий плід, який лікар завчасно "просто не помітив". Тіло дитини в утробі матері майже розклалося. Зважаючи на критичний стан іншого малюка, лікар констактував діагноз - гіпоксично-ішемічне ураження ЦНС з набряком головного мозку, синдром рухових розкладів, двобічна пневмонія бактеріального та ателектатичного ґенезу. Ці невтішні прогнози і заключення, але най­страшніше - важко виліковні. Натомість, лікар формально висловився – зробив все, що міг, хто може, нехай зробить краще.

«Невимовно болісно розкривати наші муки і страждання, - розповідає батько, - ми витра­тили надзвичайно велику суму коштів, доправили дитину, яка вижила, до Тернополя, де впродовж двох місяців малюк перебував на інкубаційному утриманні. Що далі - то гірше. Під час вилис­ки встановили ще одну нев­тішну патологію - ретинопа­тія недоношених очей. Далі були дві невдалі операції в одній із лікарень міста Одеси. Через З тижні лікарі дали направлен­ня до Київського консуль­тативного центру "ОХМАТДИТ". Сказали, що домови­лися з тамтешнім лікарем, який одразу вживе нагальних заходів щодо одужання ди­тини. З'ясувалося, у супроводі до Києва нам відмовили, обмежившись простим виба­ченням. Натомість, квола дитина їхала до клініки не у "кареті" швидкої допомоги, а у загальному вагоні-купе "Укрзалізниці"! Це нонсенс! Кричуща лікарська байду­жість! Як іще пояснити таке нечувано антирелігійне став­лення до людського життя? Після приїзду до столиці, жодний з, начебто домов­лених, лікарів нас не зустрів, бо перебували чи то у від­пустці, чи то про наш приїзд абсолютно не були проін­формовані!".

Добрі люди є…

"Нам нічого не залиша­лося, як шукати допомоги у добрих людей, - продовжує мати  Ірина. - Звинувачувати ліка­рів вже немає сенсу, у будь-якому разі за свої злодіяння постануть, якщо не перед гро­мадським судом, то перед Господнім однозначно. Сьогодні для нас найважливіше підняти нашого синочка Віталіка-молодшого на ніжки й дочекатися, коли він нарешті зможе розплющити оченята і побачити своїх тата і маму".

Доля посміхнулася цій сім'ї, бо на своєму збо­леному шляху вони таки зустріли добрих, чуйних, ми­лосердних людей, завдяки моральній та фінансовій підт­римці яких жевріє у серцях батьків надія та віра, що їхній синочок зможе подолати свої недуги. Після багатьох спроб добитися допомоги від лікаря, який не догледів свою пацієн­тку, родина Синицьких все ж не опустили рук.

"Допомога прийшла тоді, коли вже й не сподівалися, - каже батько Віталій. - Ми щиросер­дечно вдячні Мирославу Мотюку, народному депута­ту України першого скликан­ня; Романові Чортківському, голові Чортківської районної ради та його колишньому заступнику Іва­нові Вівату; Любомиру Білику, директору Чорткіського державного медичного коледжу; Олек­сандрові Стаднику, голові постійної депутатської комісії з питань бюджету Тернопіль­ської обласної ради; Ользі Дейнеці, головному педіатру Тернопільської області; Анас­тасії' Сотник, лікарю Терно­пільської обласної дитячої лікарні; Чортківському соціа­льно-реабілітаційному центру «Дорога в життя», районному громадському об'єднанню «Лебедята», а також волон­терам та меценатам, особливо пані Марії зі Львова, і просто чуйним до чужого горя лю­дям, які не шкодували своїх грошей, аби наш синочок з кожним днем почувався краще.    Страшно уявити, що було б, якби вони не підт­римали нас у таку скрутну хвилину. Ми щиро завдя­чуємо цим людям за допомогу та щодня молимо Бога за здоров 'я та добробут у їхніх родинах".

Висновки робіть самі

На жаль, свавілля й не­вігластво докорінно змінили душі і серця українців. Здається, не існує правди - панує лише корупція, загублено десь у просторі моральність та елементарний гуманізм. Де ж поділися люди, віддані служителі Гіппократа, які дійсно гідні професії - лікар? Професії, яка потребує най­більшого таланту, внутрішньої сили та невичерпної доброти, людяності, самовіддачі і самопожертви. Саме від представників цієї професії залежить наше здо­ров'я та життя. Хочеться вірити, що у подальшому професію "лікар" обиратимуть ті, які від народження створені стати працівниками медици­ни, які дійсно плекають той істинний промінь обов'язку та милосердя, що зігріває всіх людей, хто звертається за допомогою у надії звільнитися від страждань та болю.

       Ілона Стула і редакція "Тернопільского тижня”

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Погода, Новости, загрузка...

Карта сайту

Нас відвідали

Ukr.Net

Авто базар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і Світу в режимі реального часу. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.