Неділя, 22 травня 2011, 15:34
Андрій Швед з першого шкільного дзвінка знав, що працюватиме лікарем.
У хірургічній практиці головного лікаря Клініки мікрохірургії ока Медікус, поліклініки Медікус Андрія Шведа понад 8,5 тисячі операцій. Завдяки непосильній праці цієї людини знову побачили світ сотні пацієнтів. Більше десятка років Андрій Миколайович працює 24 години на добу, аби допомогли хворим повернути зір, а разом з ним – бажання жити. Сьогодні талановитий лікар, науковець і просто цікава та різностороння особистість ділиться секретами свого успіху з читачами «Номер один».
«Шкодую, що був надто зразковим учнем»
– Андрію Миколайовичу, як пройшло ваше дитинство?
– Я народився у місті Дубно на Рівненщині. Дуже красиве та мальовниче містечко. Батьки з медичного інституту отримали направлення на роботу у Дубно. Коли мені було п’ять років, сім'я переїхала в Тернопіль. Тут проходило моє дитинство, шкільні та студентські роки. Навчався у ЗОШ №3 з поглибленим вивченням іноземних мов. Школу закінчив з золотою медаллю. Вважаю, що був надто зразковим учнем. Зараз, коли з досвідом відбулась переоцінка багатьох речей, зрозумів: якщо дитина активна, це покращує здоров'я. У школі брав участь в олімпіадах з багатьох предметів: фізики, математики, географії, біології та інших. З першого класу активно займався спортом, кілька років – народними танцями, шість років – бальними, закінчив музичну школу по класу акордеона, пройшов курс гри на фортепіано. У молодших класах змінив дуже багато секцій: футбол, плавання, гребля на байдарці, волейбол, баскетбол. Я радий, що не зациклювався на одному виді спорту, адже таке різноманіття сформувало бачення багатьох проблем. Ніколи не ставив перед собою мети досягнути чогось у спорті, а для здоров'я цього було цілком достатньо. Вважаю, робота в різних гуртках формує в дитині задатки до точної акуратної роботи та дисципліни, що в майбутньому, мабуть, визначило потяг до такої дрібної та кропіткої професії, як офтальмолог. Я ріс у сім'ї медиків: батько за професією кардіолог-ревматолог, мама – ендокринолог. Постійні спілкування на медичні теми вдома, обговорення робочих питань також зробили всій внесок під час вибору професії. З першого шкільного заняття я був впевнений, що буду лікарем. Чим більше наближався до випускних класів, тим рідше мене полишала ця думка. В іншій професії я себе навіть не уявляв.
– Як Ваші батьки ставились до таких різновекторних захоплень? У Вас, мабуть, не залишалося вільного часу…
– Це був період, коли робочий тиждень складався з шести днів. Батькам доводилось багато працювати, тому у них залишалося обмаль часу на сім‘ю. У нашій родині вітали те, що дитина має себе чим зайняти, а такого поняття, як відпочинок, у нас не було. Мене змалечку привчали до роботи над самовдосконаленням. У сім'ї, де серйозно працюють над своїм інтелектуальним розвитком, це вважалося нормою. Ніхто з цього ніколи не робив проблеми. Дитячий організм сприймав такі навантаження. Не пригадую жодного випадку, коли б виникало бажання все кинути та щось змінити, тому зараз над своїми дітьми працюю в такому ж режимі. Вони також приходять додому о 8-9 годині вечора. І жодних скарг з цього приводу я від них не чую.
«У виборі професії намагаюсь на дітей не тиснути»
– Діти також цікавляться медициною?
– У них є такі думки, однак я на них у цьому питанні свідомо ніколи не тисну. Даю можливість їм вибрати. Хоча переконаний, що останнім часом стає все важче самому відкрити собі шлях. Медицина – це якраз та галузь, де б я міг допомогти своїм дітям максимально реалізувати себе. Рухатись за принципом комсомолу, коли спершу створюємо собі проблеми, а потім героїчно беремося з ними, неефективно. Життя надто коротке, щоб доказувати ці істини. Якщо тобі відкривається майбутнє, краще цим шансом скористатися. Для досягнення певних мінімумів у деяких сферах медицини витрачається 8-10 років. Для чого дітям втрачати час, якщо у них вже є стійке підґрунтя та міцний тил.
– Ваші батьки працювали у напрямках кардіології та ендокринології. Ви обрали кардинально інший – офтальмологію…
– Велику роль у виборі спеціалізації зіграла викладач медичного інституту Неля В’ячеславівна Кушнір. Любов, з якою вона ставилась до пацієнтів, та знання, які вона намагалася передати своїм студентам, показали усі тонкощі офтальмології та хірургії. Вона показала, що офтальмологія – це неординарна галузь медицини, яка поділяється на багато різних гілок. Тут можна реалізувати себе як художній натурі, яка не має нахилу до точних наук, так і людині з прагматичним типом мислення. Коли на 6 курсі університету постало питання розподілу, якраз батьківська порада допомогла визначитись. Тато дав можливість зрозуміти усі переваги хірургії, яка за кілька хвилин здатна повернути зір пацієнту, котрий не бачив вісім років. Коли людина знову стає зрячою, отримуєш від роботи неймовірне задоволення.
– Як виникла ідея відкрити власну клініку?
– Після закінчення університету та двох років інтернатури по офтальмології вісім років пропрацював в офтальмологічному відділенні Тернопільської обласної клінічної лікарні. Враховуючи, що це не тільки ординарне відділення, а й травмпункт, вдалось набути чималого досвіду. Роботи було багато. На місяць могло бути по 13 чергувань. Робота відкрила бачення того, як повинна працювати офтальмологія, чого не вистачає для її розвитку. Ні для кого не секрет, що у нашій державі є значне обмеження для розвитку тої чи іншої галузі медицини. В першу чергу воно пов’язане з фінансуванням. З кожним роком пацієнтів, які потребують додаткової посиленої уваги з боку лікаря, ставало все більше. А також щоразу зростала необхідність впровадження більш новітніх методів проведення оперативних втручань. Державна медицина, на превеликий жаль, не стимулювала застосування даних методик лікування і діагностики офтальмологічних захворювань. Так виникла необхідність відкрити сучасний стаціонар. Я прийняв рішення розпрощатися з обласною лікарнею і розпочати приватну хірургічну практику.
– У вашій «науковій» біографії зазначається, що ви запатентували два винаходи, подали три раціоналізаторські пропозиції, два інформаційних листи, а також підготували багато наукових статей та посібників. Понад два роки Ви викладали в медичному коледжі. Звідки Ви черпаєте стільки енергії і одночасно встигаєте і оперувати, і ділитися досвідом з молодими спеціалістами?
– Медицина – це та галузь, у якій не можна демонструвати високі результати на практиці, не займаючись науковою роботою. У магістраті мене завжди цікавили невирішені в офтальмології питання. Кропітка щоденна праця допомагала знаходити відповіді на ці питання. Гострота зору – це надзвичайно важливий фактор у здоров’ї людини. Саме вивчення, яким при діагностиці серйозних хворобливих змін в оці залишався зір у пацієнта, надихнуло мене детальніше вивчити дану ситуацію. Таблиця для визначення гостроти зору не давала можливості виявити патологію. Традиційно вона поєднувала чорні букви на білому фоні. Однак, виявляється, варто було змінити таблицю з точністю до навпаки (чорний фон та білі букви), як ми стали отримувати діагностично правильні дані про порушення зору. Око – це орган, який реагує на світлові промені. Світлий фон таблиці стимулює все око, а не хворі ділянки. У той час об’єкт білого кольору на чорному фоні стимулює тільки хворобливі ділянки, що дає можливість вчасно виявити певні проблеми, не застосовуючи інші методики. Винахід вдалося запатентувати, а проведені дослідження допомогли у майбутньому захистити кандидатську дисертацію. На сьогодні намагаюся не зупинятися у науковому розвитку: поєдную і практику, і теорію. Енергію черпаю від пацієнтів, а відпочиваю переважно на свята. Розумію, що відпочинок важливий для здоров’я будь-якої людини, але все одно це рідко мені вдається. Максимальний відпочинок, який я дозволяю собі влітку – це 5-7 днів. Звісно, майже весь свій вільний час стараюся проводити з сім’єю, з дітьми.
– Останнім часом Ви багато працюєте за кордоном…
– Справді, останній рік я більше часу проводжу за кордоном, ніж в Україні. Робота в інших країнах дає можливість пізнати багато нового. Спілкування з людьми та обмін досвідом приносять багато навиків, які самому потрібно було б здобувати десятки років. Натомість інформація, яку я отримую від колег, дає можливість реалізовувати себе вже сьогодні, до того ж, якісно та ефективно. Для медика надзвичайно важливим є обмін досвідом. Особисто ніколи не приховую своїх напрацювань. Завжди радо поділюся ними з тими, хто хоче знати більше. З одного боку, поїздки за кордон багато вчать, з іншого – вони викликають депресію. Коли ти бачиш, які можливості даються за кордоном для розвитку і що пропонує наша держава, стає сумно. Медицина – це, перш за все, робота з людьми, тому у своїй професії лікарі завжди ходять, наче по лезу ножа. За кордоном це настільки підтримується та стимулюється державою, що медики почуваються захищеними. Наприклад, в Австрії будь-який щойно відкритий медичний заклад має податкові пільги, тобто йому дають можливість розвиватися. При закупівлі нової апаратури 50% її вартості компенсує держава. У США найбільший відсоток за кредит – 3,2% річних, а якщо ти надійний платник, то 1,2% річних, натомість в Україні – 25-30%. За кордоном зовсім інші можливості для розвитку та стабільної роботи. Не менш важливою є оплата праці. Зараз до нас багато пацієнтів приїжджає з інших країн. Там вони по півроку чекають у черзі, щоб потрапити на прийом до офтальмолога, і платять за це 500-700 доларів, а в нас обстеження коштує 100-150 грн.
У Медікусі проводять унікальні операції
– У Вашій практиці тисячі операцій, яка з них Вам запам’яталася найбільше?
– На сьогодні прооперовано більше 8,5 тис. пацієнтів. Найважчі операції – це операції після травм, під час яких, як правило, пошкоджуються всі структури ока. Такі операції вимагають надзвичайно скрупульозного, відповідального та виваженого підходу. З іншого боку, притримуюсь думки тих хірургів, хто каже, що легких операцій не буває. Кожна з них вимагає зібраності та постійного напруження – як емоційного, так і фізичного. Жодна операція не проходить у хірурга, не відклавши сивої волосини на голові. Одна з родзинок нашої клініки – це те, що ми оперуємо пацієнтів з важкою супутньою патологією: цукровим діабетом, гіпертонічною хворобою, перенесеними інсультами та інфарктами. Ці пацієнти вимагають індивідуального підходу та посиленої уваги. З приватних структур ми єдині, хто оперує глаукому, – важку патологію ока, при якій безповоротно втрачається зір.
– Не так давно клініка мікрохірургії ока Медікус розширила свої межі і відкрила свою філію у Чернівцях. Коли можна буде отримати інформацію про цей заклад?
– Наша клініка ніколи не закидала людей своєю рекламою. Аналогічний принцип роботи клініки, яка понад півроку успішно працює у Чернівцях. Переконаний, що реклама в медицині не потрібна. Якщо у клініці спеціалісти високого рівня, то люди звертатимуться сюди за рекомендацією знайомих. Наприклад, у нас в лікувально-діагностичному відділені поліклініки запис на два-три місяці наперед, а це вже показник
Зоряна Гарасимів, «Номер один»
Худобиськи які