Неділя, 23 грудня 2012, 08:24
Тернопілля подарувало світу сотні обдарованих митців, науковців, громадських діячів. І як 100 років тому славетна Соломія Крушельницька «пісню світу віддала, серце не лишила», так зараз уродженець Зборова Андрій Юркевич творчістю славить рідний край. Відтак з нагоди іменин, дня Ангела, минулого тижня голова Зборівської райдержадміністрації Фелікіссім Ментух вручив сестрі наймолодшого диригента України, уродженця Зборівщини Андрія Юркевича Тернопільський енциклопедичний словник.
Хто ж він, музикант, який диригує найкращими оркестрами у престижних театрах світу – у Швейцарії, Чилі, Італії?
Андрій народився у Зборові в зовсім не музикальній родині. Батько був службовцем. Мати працювала в бібліотеці, відтак хлопець багато читав. Удома часто слухали платівки, зокрема, оперу «Наталка–Полтавка», інші класичні твори. Музика звучала постійно – українська народна і класична.
«Свої перші творчі кроки я зробив ще в дитячому садку, коли музкерівник організувала в нашій групі маленький ансамблик, в якому я грав на акордеончику, – розповів в інтерв’ю Андрій Юркевич. – Ще у нас були металофон, трещоточки різні – і мені все це шалено подобалося! Мені здається, що люди, думаючи про дітей у плані їх музично-гуманітарного виховання, роблять просто велику справу, кидаючи ці «зернятка» у дитячу свідомість. Головне – їх кинути, адже якщо вони не проростуть, значить, у людини просто інше покликання. Що стосується мене, то це зерно, ще коли я був десь у три-чотирирічному віці, однозначно проросло. Пам'ятаю, мій дідусь на свою невелику пенсію купив мені маленький дитячий акордеончик на півтори октави, на якому я грав в ансамблі. Це і були мої перші кроки у музиці».
Згодом хлопець закінчив як баяніст музичну школу і Тернопільське музичне училище ім. С. Крушельницької Доля склалася так, що 1991 р. він опинився на диригентському факультеті Львівської консерваторії (зараз це Національна музична академія) у класі професора Юрія Луціва.
Як і більшість студентів, підробляв у Львівській опері, причому не на підмостках, а … спочатку два роки був суфлером. «Із класичної суфлерської будки посередині сцени багато в театральному спектаклі бачиться абсолютно в іншому ракурсі, тому цей досвід також був по-своєму цікавий і повчальний, – розповідав Андрій. – При консерваторії існувала оперна студія. Зазвичай студійні вистави якраз і дають на сцені Львівського театру опери та балету ім. С. Крушельницької. Так сталося, що мій несподіваний, але надзвичайно цікавий оперний дебют у Львівському театрі відбувся через хворобу диригента, і чотири вечори поспіль на сцені оперного театру я диригував афішними студійними спектаклями. Це були дві українські класичні опери – «Роксолана» Дениса Січинського і «Купало» Анатоля Вахнянина. Заради цікавості я відвідував усі репетиції спектаклів, кожного разу захоплюючи з собою партитури і, що називається, намотував собі на вус, тому знав обидві опери практично напам'ять. Таким ось вельми своєрідним і вийшов мій дебют. Потім у мене з'явилися й інші студійні опери, але «Роксолана» та «Купало» запам'яталися на все життя». До речі, паралельно виступав у студентському ансамблі, створеному його однокурсником Іваном Небесним.
У 1996 р., після закінчення консерваторії Адрія Юркевича, запрошують на роботу у Львівський оперний театр. Тут він дебютував у традиційному оперному репертуарі – Д. Верді, Д. Пуччіні, у «Кармен» Ж. Бізе, оперетах віденського класичного репертуару, українській класиці. Однак обдарованому митцю стало тісно, він прагнув спробувати свої сили в Європі. Тож поїхав до Італії знову вчитись. Зараз, через роки, Андрій визнає: вчитись потрібно не майстерності, а оперному виконанню. І він блискуче засвоїв уроки. Не дарма зараз маестро диригує у найпрестижніших театрах світу. На гастролях у Великобританії познайомився з солісткою Національної опери Молдови Тетяною Бусуйок. Невдовзі вони одружилися та оселились у Кишеневі. У подружжя росте донечка Власта-Ніколетта.
«Друге ім’я – бо народилася 22 травня, на літнього Миколая, а перше – бо я хотів, щоб її ім’я мало дотик до слов’янської історії, – пояснює пан Андрій. – Колись на території Чехії жили амазонки, войовничі жінки, їхньою королевою була Власта. Ось і наша Власта тепер владарює нами. Ще та амазонка!».