Навіть не віриться, що все це твориться поряд з нами, на нашому Тернопіллі…

Четвер, 07 лютого 2013, 10:17

На судове засідання, що відбулося 31 січня у Тернопільському міськрайонному суді, Олексія Панфьорова привезли із Чортківського СІЗО, де він перебуває під вартою з серпня минулого року. Чоловік пробіг очима по присутніх — усміхнувся до дружини, показав їй стиснутий в руках поміж кайданами портрет маленької донечки, привітався з названою мамою — директоркою дитячого будинку “Віфлеєм” Надією Вознюк і скромно сів на лаву підсудних…

23-річного тернополянина судять за напад на незнайомку та заподіяння їй важких тілесних ушкоджень. Жахливий випадок стався 28 лютого минулого року на “Новому Світі”, неподалік парку ім.Т. Шевченка у Тернополі. Потерпіла Мар’яна Кульбаба дивом залишилася живою — нападник завдав їй ножові поранення у груди та спину, серйозно травмувавши легені.
Про резонансний випадок тоді говорили в місті та області, тернополяни ще довго боялися виходити на вулицю у вечірню пору, щоб раптом не зустрітися з маніяком…
Справу маніяка свідомо приховували?
Дехто з мешканців “Нового Світу” вже, мабуть, призабув ту історію, але більшість досі згадує вражаючу розповідь Мар’яниної матері на шпальтах газет про те, як донька, стікаючи кров’ю, ледве дійшла до дверей помешкання і впала напівпритомна. Та, як не дивно, донині майже ніхто не чув, що нападник щиросердечно зізнався в усьому і вже півроку перебуває за ґратами. Про розкриття злочину за цей час жодним словом не прохопилися представники правоохоронних органів, про те, що нарешті затримали небезпечного маніяка, не писала жодна місцева газета, не повідомляв жоден телеканал. І це при тому, що громадськість чекала на торжество справедливості.
Журналісти “НОВОЇ…” неодноразово зверталися до обласного управління міліції, аби довідатися про подробиці справи, але слідчі вперто відмовлялися будь-що розповідати. Справа тишком-нишком дійшла до суду. Чи не видається це надто дивним? Зрештою, “дива” в іншому. Навіть при побіжному ознайомленні очевидно, що вся справа “шита білими нитками”: без доказової бази, без врахування показів свідків, що не на користь слідства, а побудована лише на “вибитому” тортурами зізнанні Олексія, за що йому загрожує ув’язнення терміном від 8 до 15 років.
Зізнання «вибивали» кийками й електрошокером
Наступного дня після нападу, прийшовши до тями після складної операції, Мар’яна про все розповіла слідчим й описала, який вигляд мав зловмисник і в що був одягнений. Сіра куртка в клітинку — єдина прикметна деталь, за якою шукали нападника. Правоохоронці “прочесали” увесь “Новий Світ” та центр міста, затримували й допитували десятки хлопців та молодих чоловіків, які бодай чимось видавалися схожими на маніяка (небезпідставно називаємо зловмисника маніяком, бо, як запевняє потерпіла, він нічого не вимагав у неї, не намагався пограбувати, хоча на руці в неї висіла сумка, а відразу накинувся з ножем). У відділок міліції провадили навіть громадських активістів, журналістів, перевіряли усіх, чиї мобільні телефони були того вечора зафіксовані у районі “Нового Світу”… Однак вийти на справжнього зловмисника за “гарячими” слідами не вдалося. Справа залягла на кілька місяців. А потім з’явився Олексій Панфьоров. Попався на крадіжках. Тривалий час працював на підприємстві з виготовлення бруківки у селі Лозова Тернопільського району. Там з друзями полакомився заробити на здачі металобрухту. Крали металеві плити, старі двигуни, труби, а якось з товаришем, також колишнім вихованцем дитбудинку Валерієм, розбили сейф в офісному приміщенні і вкрали гроші.
Олексій під час слідства зізнався в усіх крадіжках. Однак справа набрала несподіваного повороту: справжнім шоком для затриманого стала вимога міліціонерів взяти на себе ще й напад на “Новому Світі”. Олексій майже ідеально “вписувався” в картину злочину — середнього зросту, худий і, що найголовніше, — мешкає у даному мікрорайоні. Відтак під тортурами, погрозами й залякуванням електрошокером зламався і підписав “щиросердечне зізнання”.
Про все це нині розповідає сам чоловік, наголошуючи, що фальшиві покази змушений був дати під психологічним та фізичним тиском працівників міліції. А його друг Валерій на суді розповів, що після допиту в районному відділі міліції правоохоронці пригощали (!) його та Олексія горілкою, ковбасою, помідорами… Це був, так би мовити, могорич за “зізнання”.

Слідство повважало свідків… зайвими
Усі надумані слідством деталі підтасовані так, щоб Олексія однозначно визнати винним, але вони не витримують жодної критики. У матеріалах справи є відеозапис відтворення подій того фатального вечора, на якому підсудний демонструє напад. Це не інакше, аніж просто інсценізація, бо через незнання чоловік неточно вказує навіть місце події. Куртку, за даними слідства, Олексій начебто спалив, хоча рідні та знайомі запевняють, що він ніколи не мав такого одягу в клітинку. Плутанина і з ножем: у матеріалах справи спершу зазначалося, що чоловік викинув його в став, але згодом слідчі начебто виявили “доказ” у підвалі під будинком, де мешкають Панфьорови. На місці відразу знайшлися й поняті — жіночка далеко не ідеальної репутації та знайомий оперативників, які підтвердили виявлення холодної зброї.
Дивує факт, що в обвинувальному висновку серед свідків, яких слідство викликає до суду, не фігурують, власне, єдині свідки події — батько та син, які надійшли на момент інциденту і бачили, як нападник кинув Мар’яну до землі і почав душити. Власне, саме їх злякався молодик й утік. Батько та син запам’ятали, як виглядав нападник, і коли їх попросили впізнати зловмисника серед кількох чоловіків, жоден не вказав на Олексія.
Слідчі “чомусь” не долучили до справи важливий відеозапис камери на фасаді одного із будинків неподалік місця події, на якому видно Мар’яну та нападника. До речі, цей запис у ході слідства демонстрували потерпілій, і вона впізнала себе та зловмисника. Дівчина також не підтвердила, що на неї нападав саме Олексій, за її словами, нападник був значно худіший.
Затримання Панфьорова та звинувачення його у нападі приголомшило рідних. Дружина Руслана зі своїм горем відразу пішла до єдиної близької для їхньої родини людини — директорки дитбудинку Надії Вознюк. Рідні намагалися знайти адвоката, та їм не під силу було оплатити його послуги. Добровільно зголосився підтримати родину відомий тернопільський правозахисник, досвідчений адвокат Іван Павлович Бочан. Він виступає нині захисником Олексія у суді.
Судять без паспорта
— Олексій не міг вчинити напад, я в цьому впевнена, — каже Надія Вознюк. — Він виховувався у нашому дитячому будинку до повноліття, тому я добре знаю його. Прикро, що причетний до крадіжок — тоді він був без роботи, не мав на що жити і у скрутному становищі спокусився… А в міліції подивилися, що сирота, що його нема кому захистити, тому приписали ще й напад. Валерій, якого допитували разом з Олексієм у райвідділі, розповідав, що над ними жорстоко знущалися: били, потім відливали водою і знову били… Під таким жорстоким впливом людина може погодитися на все…
Олексій Панфьоров — родом із Закарпаття, досі не знає батьків. Семирічним він їхав з дідусем потягом, заснув, а коли прокинувся, поруч уже нікого не було. На тернопільському вокзалі міліціонери забрали хлопчика й доправили до притулку, що на вулиці Стрімкій, а згодом його взяли до “Віфлеєму”.
— Хлопчик не мав при собі документів, але назвав своє прізвище та ім’я, розповідав, начебто його мати зловживала алкоголем, батько був у Москві, згадував про молодшу сестричку, — розповідає Надія Федорівна. — Ми намагалися розшукати його рідних, надсилали запити до Закарпатської області, але ніхто не відгукнувся.
Після школи Олексій вступив до Тернопільського професійного училища №4, мешкав у гуртожитку, а після його закінчення залишився практично на вулиці — держава не виділила сироті навіть маленької кімнатки. Хлопець поїхав до друга на Хмельниччину, там познайомився з дівчиною і деякий час мешкав у її родині, але, як зізнається, не витримав постійних дорікань за сирітську долю, тому повернувся до Тернополя. Дорогою у нього вкрали документи, зокрема й паспорт, тому він вже три роки живе без жодного документа з печаткою, який би посвідчував особу. Щоб виробити новий паспорт, йому потрібно було їхати на Хмельниччину, де зареєстрований, звернутися до родини, з якої, по суті, втік, тому й зволікав з цим. Без паспорта він не зміг розписатися з дружиною Русланою, дати донечці Жанні своє прізвище… Нонсенс — чоловіка судять без документів!
Чи є в Олексія Панфьорова алібі?
— Ми з Олексієм разом уже три роки, а знаємося ще зі школи, симпатизували одне одному, хоч я на два роки старша від нього, — розповідає дружина Руслана. — Він дуже добрий чоловік, вмілий господар — зробив ремонт у квартирі, поміняв електропроводку, змайстрував Жанночці стільчик… Коли взимку на фірмі, де працював, не було роботи, сидів з донечкою, а я в той час працювала у магазині, що поруч з нашим будинком. Олексій щоранку допомагав мені відчиняти магазин, вдень прибігав розвантажити товар, а ввечері приходив за мною. Не було такого, щоб у нас виникали якісь скандали чи непорозуміння. Він — некорисливий, нескупий, завжди до копієчки віддавав мені свою зарплату.
Після того, як Олексія затримали, дружина й рідні згадували 28 лютого мало не по хвилинах. Та минуло півроку, і достеменно все пригадати важко. Однак Руслана запевняє, що чоловік не те, що того дня, а практично ніколи не прогулювався вечорами.
— 28 лютого у мене був вихідний, вдень ми були з донечкою на свіжому повітрі, а ввечері дивилися фільм по DVD, — розповідає Руслана. — Є чоловіки, які люблять посидіти за гальбою пива в барі, а Олексій зовсім не такий — не надто компанійський, домашній. Його звинувачують у тому, чого він не робив. Казали, ніби він спалив куртку у клітинку, але у нього ніколи такої не було, він має тільки зимову чорного кольору і вельветову весняну, та й шапки в’язаної не має, носить тоненьку синтетичну. Стосовно ножа, то я впевнена, що самі міліціонери підкинули його нам у підвал. Я бачила цей ніж — він був абсолютно новісінький, виблискував, у нас такого ніколи не було. “Ви ж знаєте, що Олексій цього не робив..,” — сказала я слідчому. “Ви не знаєте правди..,” — відповів і опустив очі. Але якої правди? Що Олексій взяв на себе злочин, бо його жорстоко скопали?.. Вірю, що суд розбереться, де правда.