Нове на сайті:
Не заброньований Труш зайнятий дуже важливою справою Два роки бореться з онкологією: молодий військовий з Тернополя Дмитро Линва потребує допомоги У 4 закладах Тернопільщини можна отримати безоплатну медичну допомогу при інфаркті Як врятувати кошенят в Тернополі, де немає жодного притулку для тварин Відомий журналіст про зневагу до Тернопільщини зі сторони Києва 22 дрони-розвідники передали від Тернополя на передову для окремої механізованої бригади сухопутних військ - Сергій Надал Волонтери «Допомоги армії від Тернополя» доправили передачі на фронт нашим захисникам» - Сергій Надал Сергій Надал повіз на фронт вантажний бус для тернопільських артиллеристів У 7 закладах Тернопільщини можна отримати медичну допомогу при пологах Надал поїхав у зону бойових дій та повіз дрони для захисників В Тернопільському ДСНС на одного інспектора-хабарника стало більше Через бажання мати ставок в заказнику тернополянин має проблеми В Тернополі справу ще одного "перевізника" передали до суду Захисники з Тернополя, які повертаються з фронту з пораненнями, отримують 10000 грн на реабілітацію - Сергій Надал Як на Тернопіллі "борються" з розкраданням бюджетних коштів при закупівлях

«2% людей – думають, 3 % - думають, що думають. А 95% людей радше помруть, ані ж почнуть думати...»

Отця Миколу Суса наші краяни знають як багатолітнього автора «Вічних істин» - тематичної рубрики у газеті «Вільне життя плюс». Його дописи на теми духовності і моралі є глибокими за своїм змістом і суттю, вони завжди викликають жвавий інтерес читачів газети. Кожна тема, якій присвячена та чи інша  стаття о. Миколи – це особливий погляд на одвічні цінності, своє бачення вирішення тих чи інших проблем.

Але якось я дізналась про ще одне улюблене заняття отця Миколи Суса – вишивання. І вирішила, що не тільки мені, але і вам, шановні читачі, буде цікаво дізнатися більше про цю людину, про її шлях до Бога, роботу і захоплення. До того ж, я не пригадую, щоб колись доводилось чути про священика, який уміє вишивати. Це вже була інтрига, тому з великою цікавістю вирушила в гості до отця Миколи у мальовниче село Дзвинячку, що у Борщівському районі.

 Лист через 60 років

На ниві служіння Богові о. Микола Сус уже 40 років. Із них – 34 є настоятелем Свято троїцької церкви у Дзвинячці. А малою батьківщиною мого співрозмовника є село Тростянець, що на Бережанщині. Він народився у сім`ї, де ще крім нього було троє сестер. Рано втратив батька, який трагічно загинув у 39 років. Мати як могла ставила дітей на ноги. Важко було, але діти змалку навчилися допомоги і у всьому підтримувати матір. Так і жили. Хлопець дуже добре вчився у школі, багато читав. Саме тоді до їхнього села з району прислали молоду вчительку, вона щойно закінчила педучилище. І ось їй дали перший клас у якому вчився і о. Микола. Пройшли роки, аж раптом, перед Різвяними святами до о. Миколи Суса прийшов лист. Розкривши його, він очам своїм не повірив. Писала його колишня перша вчителька, 82-річна Ганна Василівна Парубоча. Написала вона зворушливі рядки, що добре пам`ятає свого старанного учня, пишається ним і запитує, як у нього справи. А виявляється, відшукала його жінка через публікації у «Вільному житті».  Така ось зустріч через 60 років через лист. Зворушливо до сліз!

Мама, пригадує отець Микола, дуже хотіла, аби він став священиком. І це у ті атеїстичні часи! Той шлях до Бога був дуже тернистим і важким, та не дивлячись на жодні перешкоди її син таки став священиком. Але до того була ще праця на шахті у Донецьку, служба в армії на Тихоокеанському флоті, навчання в Івано-Франківському сільськогосподарському технікумі. Після закінчення навчання у технікумі молодого спеціаліста-агронома скерували на роботу заступником голови колгоспу у село Поплави. Але та робота була не до душі вчорашньому випускникові. Це він зрозумів на другий день праці, одразу ж і розрахувався. Натомість готувався вступати до Одеської духовної семінарії. Рознюхавши це, тодішні компартійні очільники почали чинити різні перешкоди хлопцеві.

 «Покарання» Комунарівкою

Комунарівка- так у радянські часи перейменували село Дзвинячку на Борщівщині. Але тоді про це село хлопець ще й навіть не чув. Чи міг тоді хоч подумати, що саме тут проминуть його найкращі роки на душпастирській ниві?

А поки що гоніння від влади доводилось відчувати сповна, атеїсти робили усе можливе, аби не допустити вступу хлопця до семінарії. У військкоматі постійно брали на перепідготовку. О.Микола розповідає, що вдався тоді до відчайдушного  кроку – написав скаргу самому міністру оборони. Твердо стояв на своєму, бо вважав, що хоча й вступає до духовного вишу, проте він є державним, отож яке право мають йому перешкоджати? Хлопцеві дали спокій і він у 1975 році він таки закінчив навчання.

Незабаром і першу парафію отримав – у великому селі Токах, Підволочиського району, куди входило ще 11 навколишніх сіл. Тут відслужив п`ять років. Кадебісти не давали спокою. Якось один з них сказав молодому священику: «Довго ти тут працювати не будеш, будем ганяти тебе по цілій області». Знав що казав. Бо, зрештою, так воно і вийшло.

О.Миколу Суса було скеровано стараннями кадебістів у невідоме йому досі село Комунарівку(нині – Дзвинячку). На цій парафії чомусь жоден священик не міг прижитися, щодва роки сюди присилали нових. Відмовився. Хотів служити на рідній Бережанщині чи Підгаєччині, поближче до дому. З таким проханням і поїхав у Львів до митрополита. Той дав йому парафію у Підгайцях.

- Але і тут мої «доброзичливці» не спали, - каже о. Микола. – 7 грудня я відправив першу службу, а вже 19 мені заборонили взагалі проводити Богослужіння. Наполягали їхати до Дзвинячки. То був січень 1980 року. Сніжна зима була, засипало усе довкола. У тутешньої доярки помер батько і нікому було його похоронити. Тиждень небіжчик пролежав, бо не було кому здійснити обряд поховання. То доярки вчинили бунт – на роботу не вийшли і вимагали від очільників району прислати священнослужителя. Як я не хотів їхати сюди, але таки прийняв цю пропозицію. А ще й уповноважений у справах релігії сказав мені тоді, як не піду у Комунарівку, то парафії не отримаю більш ніде.  І ось я тут уже 34 роки.

«Коли вишиваю, то ніби розмовляю з Богом»

Тут, у цьому глибокому куточку Поділля і люди, і звичаї були іншими. Навіть одяг жінок вразив молодого пароха:  чорні вишиті сорочки, і такі ж чорні хустки, якими обмотували і шию, і обличчя. Не дивлячись на «пророцтва» партократів, він таки прижився у селі. Люди одразу полюбили священика за його ревне служіння Богові, за простоту і людяність, за чуйність. «Люби ближнього свого як себе самого» - це гасло усього його життя. Як душпастир обслуговує ще  села Урожайне і Вільховець.

Сьогодні о. Микола уже не пригадує, коли до нього прийшло бажання вишивати. Якось просто узяв до рук голку з ниткою і спробував вишити перший узор. Вийшло, та ще й непогано.

- Ніхто мене не вчив вишивати, досі я навіть не мав уявлення як це робиться, але взявся – і зробив, - ділиться мій співрозмовник. – Першу роботу – «Тайна вечеря», вишив у 1984 році. Півроку малював ескіз на полотні, півроку вишивав. Тут так заведено, що жінки вишивають півхрестиком, а я – повним хрестиком, як у нас на  Бережанщині.

О. Микола дістає із шафи свої вишиті роботи. Ось і «Тайна вечеря» розмірами півтора на два з половиною метри, а ось – Зарваницька Матір Божа. Витвором вишиваного мистецтва можна назвати і плащаницю, над якою отець теж довго працював і яка на Великдень прикрашає Гріб Господній у церкві. А от демонструє свою ще недовершену «Хресну дорогу». Уже вишито 12 стацій, ще залишилось три. Тоді одягне їх у рамки і віднесе до церкви. Беру до рук ці роботи і дивуюся, як акуратно чоловіча рука вишивала кожен хрестик, усе настільки красиво, що не відрізниш – де лицьова, а де – зворотня сторона. Різниця лише у барвах.

- Коли вишиваю, то ніби розмовляю з Богом, - продовжує о. Микола Сус. – Після двох перенесених інфарктів ця робота приносить мені спокій, відпочинок від повсякденних турбот. Люблю вишивати ночами, коли ніхто і ніщо не заважає. А ще ночами пишу проповіді для Богослужінь.

О. Микола відкриває дверцята шафи, де акуратно складені стопки з учнівських зошитів. У них – власноруч, акуратним почерком написані проповіді на різні теми. Щоразу – інші, присвячені тій чи іншій темі. Двох однакових немає. Зауважую, що їх дуже багато, на що мій співрозмовник відповідає: «Ото скільки років я тут, стільки й зошитів, а в них – проповіді до щорічних церковних свят, тож є їх близько тисячі».

Свої статті до газет о. Микола Сус ретельно готує. Буває, щось побачене чи пережите зачепить за живе, ото й береться за написання чергового допису. Усе про що пише – йде від його чистого серця, від чистоти думок, від життєвої мудрості. Тому його наука так потрібна нам усім, а його життя може слугувати прикладом для кожного з нас.

Ірина Мадзій.

 

Погода, Новости, загрузка...

Карта сайту

Нас відвідали

Ukr.Net

Авто базар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і Світу в режимі реального часу.