Четвер, 07 березня 2013, 18:17
Село Капустинці Чортківського району розташоване на лівому березі Серету. Перша писемна згадка про населений пункт датується 1439 роком. У селі є мурована церква св.Миколая (1856) і дві каплички. Поблизу Капустинців виявлено римські монети (ІІ ст.), візантійські монети в т.ч. золотий солід (VІІ ст.), археологічні пам’ятки трипільської, черняхівської, давньоруської культур та єдину інталію на території Тернопільщини.
Висока могила (легенда)
Біля села в глибоку давнину збудував неприступну фортецю славний козак Капуста. Була тут і церква, льох якої з’єднувався підземними ходами з льохом фортеці.
Жили козаки сім’ями, сіяли хліб, займалися дрібним ремеслом, але порох завжди тримали сухим, бо татари постійно чинили напади.
У старого Капусти була дочка-одиначка Марія – дівчина казкової вроди. Сам гетьман Запорізької Січі приїжджав глянути на її красу. Та син славного козака Лиса – Денис із сусіднього села полонив її серце. Таємним підземним ходом виходила вона в гай, де зустрічалася з хлопцем.
Ось і весілля. Та закінчилося воно сумно. Зрадник Хома-невірний із сусіднього села продався татарам за золото, погодившись привести зграю чужинців, щоб схопити красуню Марію для хана.
Весілля гуло і дзвеніло. Старий Капуста ходив поміж гостей і був неспокійний. Раптом пролунало тривожне: «Пожежа!» Всі кинулися на вулицю. Та було пізно – все горіло.
Капуста підземним ходом послав гінців за підмогою до сусідів-козаків Ширя, Мила і Шершня, а Дениса з Марією умовив тікати. Юнак підійшов до виходу першим, але аркан стиснув його шию.
–Тікай! – ледве видихнув Денис.
Марія побігла назад у церкву, але там уже нишпорила орда. В руках Марії догоряв смолоскип, вона металася у підземних переходах, врешті кинула смолоскип на бочку з порохом, а сама побігла до церкви. Пролунав вибух. Марія впала. Спробувала підвестися, але гострий біль у нозі не дозволив.
Бусурмани повантажили вози і пов’язали полонених. Вони планували напасти ще на сусіднє село, що знаходилося по той бік Серету, але не знали броду. Зрадника-провідника серед полонених не знайшлося. Тоді ординці згадали про Дениса. До нього підійшов тлумач і сказав:
– Залишишся живим, якщо проведеш через річку.
Денис подумав і погодився. Коли вони підійшли до табору Мила, він щосили гукнув:
– До оборони, милівці! Вас оточує орда!
Дорого заплатив Денис за цю пересторогу: йому вирвали язик, викололи очі і кинули з високої гори.
Стоси трупів лежали на іншій горі. Відтоді називають цю гору Стоси. А та гора, де замучили Дениса, зветься Лиси.
Не повернулися на ці сумні руїни козаки. А село, яке збудували потім на честь славного Капусти, сьогодні називається Капустинці. Село на протилежному березі Серету на честь козака Мили називається Милівці, а на південь від них є село Лисівці.
Від колишньої фортеці залишися земляні вали. Зберегти б їх для нащадків, щоб вивчали ці святі місця. Та в 1971 році було зруйновано ці пам’ятки ХV-ХVІІст. недалекоглядними керівниками. Зрівняли могили бульдозерами, знищили і кладовище.
Володимир Погорецький, «Золота пектораль»