Ця історія почалася на початку дев’яностих, коли звичний плин життя радянських людей стрімко обірвався. Невизначеність у завтрашньому дні, сірі будні, порожніполиці магазинів, купони замість повноцінних грошей породжували у людей відчай.
У маленькому провінційному райцентрі на півночі Тернопільської області жила тридцятитрирічна вчителька Ірина. Кілька місяців томувона поховала чоловіка. І тепер щодня прокидалася з тривожними думками — як прокормити двох дітей, за які гроші вдягнути їх, за що дати їм освіту. У них була трикімнатна квартира і невеликий магазинчик, який встиг відкрити її чоловік. Ірина була жінкою тихою і несміливою, без бізнесової хватки, тож магазин довелося тимчасово закрити. Вона ходила на роботу, де навчала школярів пізнавати цей світ, викладаючи географію.
Одного ранку на порозі її дому згадкою з минулого життя повстав Ярослав. Ірина розплакалася й запросила несподіваного гостя до квартири. Славік сидів на канапі, пив чай і похапцем їв бутерброди, а Ірина дивилася на нього з жалістю і час від часу витирала сльози. Він змінився, жорстким став вираз обличчя, ціпкий та недовірливий погляд, жилаві і збиті кулаки, коротка стрижка, сиві скроні. Відчувалася якась хижацька напруженість в його позі.
Але це не здивувало Ірину. Вона розуміла, що дванадцять років у тюрмі, які він отримав за розкрадання соціалістичного майна в особливо великих розмірах, не могли не змінити його. Славік був другом її чоловіка. Вони були якось по-особливому близькі, наче брати. Її чоловік колись був секретарем райкому партії, а Славік керував районним споживчим товариством. Веселе життя у друзів тоді було. Шампанське і коньяки, делікатесні наїдки, імпортні речі — все це було. Була повага від людей і була влада над цими людьми.В ті часи крали всі, у кого була можливість, як, в принципі,і зараз. При такій посаді, яку займав тоді
Славік, важко було втриматися від спокуси і не взяти хабар чи не провернути якусь торговельну оборудку. От і Ярослав не втримався. За час його перебування у тюрмі дружина з ним розлучилася, виписала з квартири, вийшла вдруге заміж, син його пристрастився до наркотиків.
Славіку не було куди іти. А Ірина не могла його прогнати. Він почав жити у її квартирі. За місяць Ірина зрозуміла, що тюрма не зламала Славіка, не змінила його, не зробила пияком. Він як був відкритим і чистим душею, таким і залишився. Він знову відкрив Ірин магазинчик,і той почав приносити прибуток. Половину зароблених грошей віддавав Ірині. Вечорами вони часто розмовляли про майбутнє. Славік був переконаний, що вижити можна було, тільки розпочавши свій бізнес. Він шкодував, що свого часу не зміг зробити заощаджень. Адже він розумів, що без стартового капіталу справу не почнеш. Він злився, що колишні колеги та товариші відмовилися від нього і ніхто не хотів позичити йому потрібну суму. Його біографія цьому не сприяла. І якось Ірина сама запропонувала Славіку позичити для нього грошей. Звісно, вона таких сум не мала, алеж може вона під заставу дати квартиру й магазин.
Якийсь час Славік навіть чути про це не хотів. Та Іру наче якийсь нечистий підштовхував і вона сама все зробила — позичила у банку тридцять тисяч американських доларів і просто поклала їх одного вечора перед Славіком на стіл.
Через кілька днів він повідомив, що прикупив недіючий ковбасний цех. Відвіз Ірину подивитися на нього. Згодом щодня привозив додому ковбасу та інші м’ясні вироби. А через два місяці Славік щез. Без сліду. Іра не могла повірити у те, що почало відбуватися навколо. Вона занурилася в страшну депресію. Іра навіть на мить не припускала думки, що Славік утік з грошима. Вона вірила, що з ним щось сталося. Банкіри ж були невблаганні, вони примушували погашати кредити. Іра не мала такої можливості, а тому спершу перепозичала гроші у знайомих, тим самим заганяючи себе у все нові й нові боргові ями. Зрештою,квартиру і магазин забрали,і вона була змушена відвезти до своїх батьків дітей, а сама поїхала до Греції на заробітки. Там через все пережите у неї почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Операції, лікарні, консультації.
А за кордоном лікування не з дешевих. Кожну вільну зароблену копійку жінка відправляла в Україну своїм дітям, які виросли без неї. Ірина й досі живе у Греції, ледве зводячи кінці з кінцями, сумуючи за дітьми і внуками.
А що ж Славік? А Славік від початку брехав Ірі. Та й не тільки їй. Тюрма його таки змінила. Просто навчила приховувати підлість під маскою щирості. Ніякий ковбасний цех він не купляв, а просто взяв на кілька місяців в оренду. Ковбасу ж купляв у магазинах. Він брехав, що всі колишні друзі та колеги відвернулися від нього. Навпаки, дехто з них позичив йому чималі гроші на відкриття “власної справи”. Зібравши таким чином понад двісті тисяч доларів, Славік щез. Через рік він оселився в одному з обласних центрів на Сході України, де почав свій бізнес — відкрив казино. Одружився, у нього народилася донька.
Шість років томуйого автомобіль, в якому він був з дружиною і дитиною, впритул розстріляла група невідомих бандитів. Жінка з малям померла на місці події, Славік стік кров’ю,по дорогоюдо лікарні. Його син від першого шлюбу нещодавно помер від передозування наркотиків. Від Славіка не залишилося навіть сліду на цій землі...
Віталій Гнатюк
Худобиськи які