Чи варто тернополянам обирати двічі підряд того ж мера, якщо справи в місті все гірші

П'ятниця, 02 серпня 2013, 21:22

Світові агенції повідомляють про банкрутство колишнього «серця американського машинобудування» – міста-мільйонника, також у минулому, Детройта. Колишній економічний гігант – на колінах. Паралельно з’являються різного роду розвідки щодо причин, які спонукали до цього. Економічні, соціальні, ба, навіть, етнічно-расові.

Пересічний громадянин, можливо, не зрозуміє а до чого тут «файне місто»? Де Детройт, а де Тернопіль? Але це все на перший погляд. Коли розібратись – брати-близнюки.  Навіть більше – одно яйцеві.

До середини 60-х минулого століття Тернопіль – це одне місто. Далі і донині – зовсім інше.

Не буду торкатись гуманітарної складової. Досить тонка сфера. А тому – потребує деталізації, що є неможливим у заданому форматі.

Предметом нинішнього дослідження стане економічний сегмент. Виключно. Іноді торкнемося соціології та статистики, проте, тільки по дотичній. Так наочніше.

Кінець 60-х, початок 70-х 20-го століття принесли в Тернопіль небувалу індустріалізацію. «Ватра», комбайновий, БПК – ось три кити на яких базувалось процвітання файного міста. Тисячі, десятки тисяч працюючих, ривок у житловому будівництві, розвиток інфраструктури міста – тільки те, що на поверхні. Житлові масиви виростали, мов гриби після дощу. І наповнювались новими тернополянами. Дружба, Східний, БАМ. Розселялись комуналки з Центру, надавались квартири під розширення з того ж таки Центру, Нового Світу, Скруту і Загребелля. Тернопіль наповнювався фахівцями з Росії (Ростов-на-Дону, центральне Нечорнозем’я, північний Кавказ), сходу і центру України. Проте, основну масу (за приблизними розрахунками 75-80%) становили вихідці з навколишніх сіл. Переселялись, на початках, сільськими вулицями, а потім і цілими селами. Мається на увазі найбільш продуктивна частина населення – молодь. Таким чином, станом на середину 80-х питома вага «нових тернополян» вже перетнула 50% рубіж і стрімко зростала. Додамо до цього запуск в Тернополі «Оріону» й «Сатурну» зі всіма обставинами, що витікають і на які було вказано вище.

Разом з тим, мав місце і відтік корінного населення. Особливо  показовими є кінець 80-х, початок 90-х. У багатьох віднайшлася заокеанська родина, про яку знали і пам’ятали. Їхали на відвідини, а залишались – на довше, а то й – назавжди.

Період стагнації середини 90-х – окрема, велика і серйозна розмова. Констатуємо лише факт повної руйнації виробничого потенціалу Тернополя. Десятки тисяч мешканців міста опинилися на вулиці без засобів до існування. Проте, нагадаємо – це були роки народження України. У кожного тієї, якою він для себе її вимріяв. Надзвичайно високою була межа терпіння. Задля України.

У владу прийшла радянська інтелігенція, що нашвидкуруч перемалювалась у національно-демократичну. Звичайно, можна було показово спалити партійний квиток, вдягнути вишиванку, заспівати стрілецьких пісень. Та гнилість душі своєї нічим не прикрити, навіть вишиванкою. До влади дорвався конгломерат начальників дільниць й бригадирів з ланковими. При цьому, без усвідомлення того, що ТИ – начальник і від ТЕБЕ залежить добробут твоїх співгромадян. Крали, і донині крадуть, – безбожно. Як в останній раз! Зате, гарно співають.

Тому, на початок 0-х Тернопіль увійшов у стані економічної прострації. Без економіки, без коштів, без глузду. Потуги, бодай щось, зрушити з мертвої точки натикались на байдужість, заздрість й нерозуміння. Навіщо запускати нову лінію розливу, скажімо мінеральної води, коли можна, не розпаковуючи, все те залізо здати в металобрухт. І отримати бариш. Тут і вже!

Тернопіль, як місто, отримав дефолт, а зрозуміліше – збанкрутився, у середині 90-х. Вся подальша історія – історія деградації населеного пункту і його громадян. Масова втеча (а як назвати повальну економічну еміграцію) працездатного населення на заробітки закордон 90-х, 0-х років породила широченний прошарок економічних утриманців. Починаючи із залишених чоловіків/жінок й закінчуючи дітьми-сиротами при живих батьках. Долари й євро, що течуть на рахунки цих утриманців, до певної міри, стимулювали будівельний бізнес міста. Як би це не здалося парадоксальним, але мусимо констатувати перенасиченість цього сегменту ринку. Конвертовані у нерухомість заробітчанські гроші, до певної міри, підтримували ілюзію економічної активності. Проте, розмови державних структур щодо податку на нерухомість можуть звести нанівець і цю виробничу діяльність. Пересічному тернополянину від цього, ані шкоди, ані – користі. Бо того житла йому не бачити, як вух оселедця. Для того, аби не бути голослівними, запропонуємо простенький розрахунок. Скільки потрібно працювати родині із трьох осіб із сукупним місячним доходом у 5-ть тисяч гривень щоб придбати 2-х кімнатну квартиру у новобудові? Порахуйте самі. Та не забудьте, що потрібно у щось одягатись, чимось харчуватись і десь проживати. Бог вам у поміч!

На сам кінець ще одна паралель. Останні дві каденції мешканці Детройту обирали одного й того самого мера. Справи йшли все гірше, а вони – обирали. Чому? Та тому, що – СВІЙ! А ще влаштовував перегони Формули-1, фестивалі й інші феєрверки.

Олег Мартинюк (на фото), ЕАГ Фокус