Доля привела Майкла в Україну, хоча вдома, на своїй батьківщині, він мав все, чого може прагнути людина: жив у безтурбот­но-багатій Канаді; працював у солідній процвітаю­чій торговельній компанії; снідати полюбляв на терасі власного розкішного особ­няка.  У нього було все —ок­рім кохання...

Вона  була  звичайною  дівчиною  для  оточуючих, а  для  нього — єдиною, неповторною, дивовижною.

У 18 років Андрій вперше закохався : до болю в грудях, до запаморочення в голові, до безсонних ночей. Надійка була янголом з тендінтним станом і дитячим обличчям, її смарагдово-зелені очі тривожили серце і полонили душу. Він млів від її посмішки і страждав, якщо вона плакала. А туга і біль були для неї постійними супутниками. Мати померла, коли дівчинці виповнилося 7 років..

Вона довго тримала його поглядом і не відпускала…. Його ж погляд просив «відпусти», а руки ще міцніше її обіймали…

Юнаком він збагнув: ко­хання —це гра. Стаючи дорос­лим, переконувався: так, гра, захоплююча і цікава, іноді жорстока і затята, трагічна та непередбачувана.У 28 років він зустрів її. Випадково? У них була мить кохання, якому не судилося продовження. Можливо, з тієї банальної причини, що вони просто загубилися у житті.

Ця історія почалася на початку дев’яностих, коли звичний плин життя радянських людей стрімко обірвався. Невизначеність у завтрашньому дні, сірі будні, порожніполиці магазинів, купони замість повноцінних грошей породжували у людей відчай.

Пам'ятаєш, мамо, свої слова чотирьохрічної давнини: "Ти знайдеш ще собі багатого та розумного принца, доню!?" Це ти говорила з посмішкою на обличчі, а в цей час моєму колишньому чоловікові суддя оголошував вирок – п’ять років позбавлення волі. Я дивилася у його переповнені болем очі — у них сльозами застигли приреченість і пустка ...

Я ненавиджу тебе за це, мамо...

Чогось так повелося,що ні теща із зятем,ні свекруха з невісткою деколи не можуть порозумітися. Ольга, виходячи заміж була впевнена, що й така ситуація не загрожує, адже вона—сирота, а з мамою чоловіка вони дуже добре ладнають. Тому відразу й погодилася на те, щоб свекруха жила з ними. Андрій щоразу повторював, що вона жінка самотня, що в неї дуже добрий характер і вона не буде їм заважати,тим більше"пхати носа" у їхні справи. Добре помізкувавши, Ольга пристала на пропозицію чоловіка.

Для сім’ї Голубкіних той осінній день був переломним і насичений драматичними  подіями. Тому що чоловіча половина подружнього дуету, миршавий і кволий Стьопа, був у тій стадії алкогольного сп’яніння, в якій люди зазвичай коять різноманітні  дурниці з кримінальним відтінком. Прецедентів подібного ексцесу в не зовсім  звичайному і не завжди спокійному житті Голубкіних до цих пір все ж не  спостерігалося. Парою вони були контрастною та неповторною. А познайомилися  ось як