1. Спорт давайте поважати, бо це цілісна і соціальна система гартування тіла, а це здоров’я, та виховання духу, а це характер. Як і кожна система спорт має і недоліки - стреси, травми, невдачі, психологічні комплекси. Але цінність спорту в мільйон разів вища чим потенційні ризики, абсолютну більшість з яких можна уникнути з фаховими тренерами.

2. Спортивні результати давайте поважати, бо перемога дитини на змаганнях у класі чи олімпійська медаль є доконаним фактом - подолано нову висоту. Плюс це відкриває можливість підніматись на наступну, ще вищу. І дає впевненість, що це можливо для інших, це можливо для нас. Звісно є маніпуляціі з результатами, є легальні стимулятори, є допінг. Але якщо в одну мить всі допінги зникли на планеті - всі чемпіони залишились би далі чемпіонами, найкращими серед інших.

3. Спортсменів давайте поважати лише в одному випадку. Коли вони приносять користь людям довкола, та соціуму загалом. Бо те, що він фанатично підіймає щодня штангу так, що тріщать коліна і лікті, веслує до кривавих мозолів, чи отримує у поєдинках та спаррингах тисячі ударів у голову рукавичками не повинно викликати якоїсь поваги, чи неповаги. Це його вибір, терпіти, ризикувати, виділяти весь час на це, чимось жертвувати і т.д.

Він робить це не для нас. А для себе.

Я особисто найбільше поважаю спортсменів - меценатів, спортсменів - наставників, спортсменів - патріотів, спортсменів - воїнів і т.п. Можливо ви теж.

4. Зірки спорту - мотиватори для дітей та підлітків, драйвери розвитку видів спорту, магніти для інвестицій в спортивні обєкти, національні символи, успішні та багаті громадяни.
Однак я про повагу. А про повагу - лише у третьому пункті.

 

 

Віктор Мацикур