Віктора Мацикура знаю давно. Ми неодноразово спілкувалися з ним. Здебільшого, як з професіоналом в царині спорту і здорового образу життя. Точніше, я б сказав – як з фанатиком такого образу життя, в хорошому сенсі цього вислову. Він дійсно багато робить, пропагує в цьому плані.

Але сьогодні давайте про політику.

- Вітаю Вікторе, то чому вирішили піти, фактично в політику? Адже Ви балотуєтеся в депутати Тернопільської міської ради? Для чого?

 віктор мацикур, тернопіль, інтервю, статті, фото, тернопільський тиждень - Мене найбільше знають як спортсмена та тренера, однак це рівно половина мого фаху, якщо говорити про професії. З 1996 року я вчителював у школі і училищі, а потім і викладав у коледжі. Серед моїх предметів були всі періоди світової і української історії,  від стародавнього світу і до новітньої, а ще від соціології до політології. Якщо говорити про політологію, то я вчив своїх студентів саме цього – розуміючи як влаштована влада у державі бути максимально корисним у соціумі, мати активну громадянську позицію, бути активним з суспільно важливих питаннях. Мешканець від громадянина саме цим і відрізняється - перший тільки споживає, користується своїми правами, а другий ще і виконує свої обов’язки, причому і свої, і часто за інших. Окрім всього я намагався бути прикладом у цьому ж – для прикладу, маючи бронь як сільський вчитель, я розрахувався в школі і пішов служити у Збройні сили. Відслужив рік і повернувся до вчителювання. Це для початку було шоком для моєї дружини та батьків, однак я виконав свій чоловічий та громадянський обов’язок.

  - Віктор, зараз «політична спека». І ви в ній. Чому все ж від партії «Європейська солідарність». Я розумію, що Ви працювали в цій команді на посаді в ТОДА?  Але ж погодьтеся, багато Ваших колег по партії, скажемо так, себе дискредитували скандалами, ганебними вчинками за останні роки? Розумію, що ми не відповідаємо за вчинки ближніх чи однодумців, чи однопартійців. Прізвища не називаю, всі й так все знають. Але все ж?

  - Для початку, я не працював в ОДА як «політичний ставленик». На той момент в 2014 році я не був в жодній партії, але займався громадською роботою, мав свій бізнес, готував спортсменів, тільки повернувся з перемогою з чемпіонату світу, вів власну програму на телебаченні. Тодішній голова ОДА Олег Сиротюк запропонував зустрітись, переконував, що така людина як я може суттєво підсилити напрямок молодіжної політики та спорту в області. В цьому ж переконував і його заступник Леонід Бицюра, з яким я також був ледь знайомий, а до того бачився з ними обома лише в питаннях проведення оздоровчо - спортивного табору для фріфайтерів, як людей, чиї діти займались та таборували. З Олегом та Леонідом в мене була нормальна співпраця, я фахово робив свою роботу, намагаючись реформувати галузь, зробити процеси прозорими та ефективними.

Після зміни голови ОДА через півроку моїм керівником став Степан Барна, якого я знав значно краще, та був знайомий з ним десяток років до того. Стосунки теж були суто ділові, я відстоював інтереси спорту, мені в цій роботі ніхто не заважав з керівництва, а часто і допомагав у моїх підходах та ідеях.

Моєю командою всі 4,5 роки роботи були не тільки керівники ОДА та облради. Але і депутати від усіх партій, керівники районних держадміністрацій і райрад, мери міст. Однак, навіть в випадку конфліктів та різного бачення я знаходив спільні знаменники та долав політичні та командні протиріччя. Мабуть мій підхід, рівнозважений та фаховий, призвів до того, що пропозиції балотуватись я мав від кількох політичних партій і в 2015 році і зараз, в 2020 році. Причому партії різного політичного спектру – від націоналістів з «Правого Сектору» до політичних проектів типу «За майбутнє».

Однак я залишаюсь прихильником державницького підходу, тобто такого, що в пріоритеті є побудова сучасної держави на засадах європейської політичної моделі, членства в Євросоюзі та у НАТО, досягнення стандартів якості життя громадян України, максимальна інтеграція в світове співтовариство та перемога у війні проти Росії. Чітко таку позицію та змістовний план мала і має тільки одна політична сила «Європейська Солідарність», і не випадково серед її членів та лідерів – найбільше фахових та дієвих людей, що довели свій патріотизм та ефективність не словом а ділом, причому в найскладніший період нашої історії. 

  -  Але ж Ви не змінили, скажімо так, свою політичну орієнтацію, навіть пішовши з посади? На відміну від більшості місцевих політиків? Тож яка Ваша мотивація саме в цьому плані? 

   - Мотивація проста – я маю чіткий план змін у галузях освіти, молодіжної політики та спорту. Мрію реалізувати в Україні реформу спорту, привести модель розвитку спорту до європейських зразків – клубна система, автономія спорту, пріоритет у масовості та доступності занять, а не в олімпійських медалях (хоч і вони важливі, але ж не коштом держави). Для цього мені потрібні інструменти – повноваження, політична команда однодумців, підтримка громади. Це якщо говоримо про глобальну мотивацію. Якщо ж говорити про місцеві питання – я бачу що можна зробити для спорту в місті, аби створити максимальні умови для розвитку фізичної культури та аматорського спорту, а також яким чином сприяти спорту вищих досягнень та оновленню спортивної інфраструктури.

А з посади я пішов через незгоду з обраним курсом розвитку від нового президента. Хоч мені пропонували повернутись в ОДА на вищу посаду – я не бачу що зараз ОДА може діяти в інтересах громадян, а діє лише в інтересах тотально «позеленілих» центральних органів влади, переповнених людьми з низькою підготовкою та таким, яким чуже все українське.

    -  В кількох тезах скажіть, що Ви буде відстоювати, або, принаймні, намагатимитися зробити, ставши депутатом. Як для Тернополя, так і для свого округу?       

Люди зараз перевтомлені обіцянками та програмами. Я коротко виклав свою програму в буклет, який поширюю у своєму окрузі, використовую соціальну мережу Фейсбук, де маю значну читацьку аудиторію. Тому знову і знову повторюватись з програмою  не хочу, все це є доступно і на жаль мало цікаво для виборця, який часто обирає імпульсивно та емоційно. Однак пріоритети я вказав максимально чітко – що планую по округу, що планую з загальноміських питань, які кроки та напрямки для мене є першочергові.

 віктор мацикур, тернопіль, інтервю, статті, фото, тернопільський тиждень -  І про особисте? Як Ваша дружина ставиться до того, що Ви вирішили повернутися в активну політику? Адже недруги є у всіх. І є соцмережі, є конкуренти, є продажна журналістика. Які і брудом інформаційним облиють, на жаль.  І, думаю, ваші рідні читають якісь певні речі, які їх обурюють. Як Ви на це реагуєте?

   -  Дружина мене підтримує в найголовнішому – в тих цінностях, за якими я живу та які пропагую іншим. Вона теж історик, патріот, знавець нашого краю, людина, яку тисячі студентів знають як таку, що навчить та зацікавить предметом навіть найбільш лінивого та не старанного. І ніколи не загляне у кишеню студенту, бо нас так виховали батьки, так ми живемо і вчимо свого сина. Гроші треба заробляти чесно та правдивою працею, і нам зараз уже по 45 років, ми сформовані особистості, щоби щось робити чи думати по іншому. До критики ставлюсь терпляче, люди мають право на різні точки зору. Але звісно не терплю переходу на особисте, не вмію терпіти хамства, тупості і агресії, знаю як дати відсіч.

   -   І ще одне. Знаю, Ви патріот Тернополя. А от скажіть, про який  Тернопіль Ви мрієте? В якому Тернополі б Ви хотіли, щоб жив Ваш син, Ваші внуки, Ваша родина, нащадки? 

  -  Кілька років тому син, якому було тоді 10 років мене спитав – «тату, в нас нема і не було машини, ти зможеш її колись купити?». На мить я розубився такому запитанню. Але діти фальш відчувають на підсвідомому рівні, тому відповів синові максимально щиро: «За зарплату – ні, допоки в країні не буде такий рівень економіки, коли ми зможемо отримувати достойну зарплату, от як, наприклад, у Польщі, що реформувалась та нарощує свою спроможність. Хоч я і керівник високої місцевої ланки, але державна служба – це не про високі доходи, це про службу в інтересах країни, робота на перспективу, на нашу спільну перспективу».

Тут живуть мої мати, брат, батьки моєї дружини. Вони щодня бачать і чують про що я мрію, чим я опікуюсь, що для мене важливе. Не знаю скільки  і кому з нас відміряно, але я живу так, щоб інші пишались мною. Це просто. Якщо вірити в людей, діяти в їх інтересах, бути фахівцем та мати внутрішній стержень з цінностей та переконань.

Розмовляв Віталій Гнатюк