8 квітня під Адміністрацією Президента відбулися сутички між активістами і представниками правоохоронних органів. Протестувальники зібрались під будівлею і вимагають зустрічі з Президентом України. З лозунгом «Досить терпіти сепаратистів при владі!», вони заявляють про те, що за останній час владою було зроблено занадто багато помилок. 
Причин для протесту предостатньо:  Вінницький керівник нацполіції Антон Шевцов, прив’язка якого до співпраці з РФ чітко доведена; мер Одеси Генадій Труханов,  який  на сайті Інтерполу Італії чітко описаний як людина з кримінального середовища.
Різні середовища і журналісти намагаються подати інформацію, звинувачуючи некомпетентність  громадськості або громадських організацій. В нас журналісти видають ліцензії на громадську діяльність? Чи по логічній оцінці – адекват/неадекват?

Головною вимогою є люстрація правоохоронців, боротьба з сепаратизмом у вищих ешелонах системи МВС та СБУ, На місце одразу ж приїхала Нацгвардія «охороняти порядок». Але вже відомо про 40 затриманих активістів. Питання: «Хіба 2 роки тому, хтось міг подумати, що людей просто так забиратимуть в райвідділи?». 
За словами прес-секретаря Нацгвардії Світлани Павловської, все знаходиться під контролем і дії протестувальників «не виходять за рамки закону», та людей чомусь затримують, хоча їхні вимоги адекватні.  Аналог системи Януковича і досі працює як годинник, а простий народ не має права висловлювати власну думку. Влада вдається до свавілля і просто вирішує затримувати людей. Найактивніших? Навіщо? Щоб зробити перепис населення? 
Чи тих, хто насправді можуть закликати за собою суспільство і почати протест? Якщо і надалі дотримуватимемось думки, що це все «рука Москви», то має працювати СБУ, з доведенням чіткого фактажу, а не побиттям і затриманням людей. Якщо ж СБУ на це не здатне, то можна припустити, що це першочергові кроки до встановлення тотальної диктатури в цій державі зі сторони Президента. З часів Революції Гідності люди абсолютно  спокійно могли виходити на будь-які протести та перебувати там будь-який час, і ніхто, у випадку якщо на це не було підстав, не міг затримувати цих людей. 
Відбувалися спроби дискредитації по провокації сутичок, затримання активістів і добровольців. Ці дії можна назвати «агонією режиму» на шляху до диктатури або «заклеювання ротів» суспільству.   Важко підібрати інші слова, коли людей затримують без будь-яких обгрунтувань і підстав, після чого везуть у райвідділи. Такі речі можуть відбуватися тільки в РФ або Білорусі, але ніяк не в Україні. 

Громадськість відштовхується від того, що влада мусить розуміти,  народ має право на свободу слова і свободу демократичних процесів або  ж визначати час боротьби  проти підготовки  повного тоталітарного правління держави.

Повідомляє прес-центр ГО «Рабів до раю не пускають» 

Анастасія Літвінець